Розділ 9.1. Несподівана дитина

Птахопоклонники не втрачали нагоди нагадати, що Віанда ненавидить Ділена Рокса. Він був спадкоємцем колоністів, що запаскудили планету. Його статок – результат виснажених надр, знищених лісів, заболочених чи засолених земель, покритих відходами величезних територій, збіднілої флори і фауни та ще десятків проблем.

Через предків Рокса Віанда втратила первісний вигляд. Отруйні дощі – не головний бич сучасності, хоча в широтах Торі-Ейл саме вони завдавали найбільше клопоту.

У кожному регіоні вистачало турбот. Жителів півдня накривали пилові бурі, в горах півночі почастішали зсуви, західне узбережжя і сусідній материк страждали від цунамі, на сході спостерігався підвищений рівень радіації, та ще й прибережні низини затопило років десять тому.

Крім помилок предків, Ділен Рокс мав і свої власні гріхи. Він активно виступав проти культу справжньої Віанди – давнього вчення, що пропагувало життя в гармонії з природою та відмову від благ цивілізації. На думку Рокса, якщо це вірування пошириться, планета спорожніє дуже швидко.

Організм сучасної людини, що виросла в комфортних умовах, не звик боротися із хворобами. Відкиньте медицину – і Віанді кінець. Може, із застудою «справжня» сила і впорається, але апендицит магія птахопоклонників не видалить, кардіостимулятор не полагодить, навіть зуб не вилікує!

Рокс домігся того, що організаціям «диваків у пір’ї», як зневажливо називали борців за культ, заборонили влаштовувати збори в містах із населенням понад десять тисяч людей. Оскільки інших міст на Віанді не було, птахопоклонникам довелося забратись у гори – подалі від ненависного їм суспільства.

Їхнім лідерам це аж ніяк не припало не до смаку. Рокса піддали місцевому аналогу анафеми (він похвалявся цим під час кожного публічного виступу) й охрестили ворогом майбутнього.

Птахопоклонники проклинали його, проте Азаль Сонцелика та її чоловік, чиє ім’я мало кого цікавило, почувалися в Торі-Ейл як удома. Вони від самого ранку крутилися перед камерами журналістів, бентежачи гостей навмисне простим і надмірно відкритим одягом. Азаль навіть передбачення виголосила, позираючи краєм ока на молоденького оператора й інформацію від синоптиків на екрані за його спиною. Вона заявила, що Віанда відмовляється приймати Ділена Рокса, а тому буря завадить його похорону і перетворить церемонію на фарс.

Ця красуня в напівпрозорій мішкуватій робі була поганою ясновидицею. Незважаючи на прогнози (як «надіслані» духами, так і зроблені в Гідрометцентрі), похорон минув спокійно і без проблем. Навіть присутні поводилися мирно. Бретт не скандалив, «невидимка» не з’являвся (а як йому з’явитися, якщо його костюм справді виявився серед речей Алена, доставлених із пральні?), інспектор Ільс тримався на віддалі, Самон Ейт не поспішав кидатися на свого невідомого ворога… Нудьга, як сказала б Жасмин. Вона й сказала, до речі. А потім дивилася пряму трансляцію із похоронного бюро зі сльозами на очах.

Флора не розуміла цю безглузду віандійську традицію оплакувати мертвих на відстані. На її планеті збереглися земні звичаї, і те, що відбувалося зараз, здавалося блюзнірством. Але віандійці жили за правилами, встановленими за часів Великої Іночуми, – вірусної інфекції, що косила перших колоністів. Тоді обставини вимагали стриманості, тепер це стало нормою.

Інфонет зник за п’ять хвилин після того, як на свіжу могилу Ділена Рокса встановили надгробну плиту. Далі пропала електрика – зовсім ненадовго, тому що активувалась аварійна система й увімкнулися генератори Торі-Ейл. Щоправда, їхньої потужності не вистачало, щоб підтримувати зовнішню кліматичну систему, тому фільтри вийшли з ладу і болотно-жовті потоки хлинули на акуратні доріжки, на білі стіни, на ставок із незвичними до такого знущання коропами, на молодий садок і навіть на терасу.

Погода стала головною темою дня, тому що більшість публіки не ризикнула залишити садибу в очікуванні бурі. Виїхали лише журналісти – відчайдушні хлопці, які вважали, що їхній чортопхайці не страшний ураган. За ними на особистому флаєрі поспішив геть Аруель Еспата, колишній президент Віанди, але повернувся він дуже скоро, причому в помітно пошарпаному стані.

– Видимість нульова, – поскаржився, займаючи найкраще місце в переповненому барі. – Недарма синоптики народ лякають. Пам’ятається, коли я був молодий, навесні люди тижнями на вулиці не виходили, хоч останнім часом таких катаклізмів не траплялося. Може, й справді диваки в пір’ї щось нашаманили у своїх горах, га?

Звертався він у простір – бармен-автомат не призначався для пустих розмов, а сусіди по стійці налягали на випивку і теж скаржилися на обставини.

Флора не встигла підійти до Еспати, щоб прямо запитати про своє «заміжжя» та підписи у шлюбному свідоцтві, бо екс-президент залпом проковтнув подвійну дозу віскі і підсів до Азаль Сонцеликої, якій через небезпечну для життя негоду дозволили залишитися в особняку разом із рештою гостей. Її сумирний чоловік губився на задньому плані і з мученицьким виразом на довгастому обличчі смоктав крізь трубочку м’ятний коктейль.

– Знайомі з Еспатою? Чи підшукуєте собі нового чоловіка, матінко?

Флора підскочила від несподіванки, хоча раніше і припускала, що Бретт Рокс обов’язково тинятиметься поблизу спиртного. Перш ніж обернутися, пошукала поглядом Перса і полегшено зітхнула, побачивши: він не лише слухає інспектора Ільса, а й наглядає краєм ока за нею.

– Не ваша справа, пане Рокс. – Від усвідомлення того, що з Бреттом можна не церемонитися, серце стукало швидше. – Ми ж домовились уникати одне одного, забули? Гарного вечора. Тобто співчуваю.