8.3

***

Жасмин втретє глянула на екран і вирішила, що пояснити отриману інформацію жартом підсвідомості не вийде.

– Ален? – пробурмотіла, кількома ковтками допиваючи солодку до неможливості каву з вершками і влучно жбурляючи стаканчик в утилізатор. – Серйозно? Ну гаразд, хай буде Ален.

Покоївка, якій не пощастило проходити повз кухню, шарахнулася до стіни і спробувала прикинутися частиною інтер’єру, проте спіткнулась і загриміла металевими скульптурами.

– О, ви мені й потрібні! – Жасмин перестрибнула поріг і перегородила зляканій дівчині шлях. – Коли повернеться пан Рокс? Ален Рокс?

– Щойно повернувся, – прошепотіла покоївка, клацаючи зубами. – З ним його…

– Та пофіг, хто з ним. Спасибі за допомогу!

Дівчина сіпнулася, схопилася за серце і навалилася на стіну, але лякаючий діалог уже закінчився.

Жасмин злетіла вниз сходами, мимохідь оцінивши практичність свого нового комбінезону із псевдошкіри. Наче й облягає нещадно, а рухам не заважає, та й колір підходить для швидких переміщень – яскраво-оранжевий, з легким підсвічуванням. Будь-хто помітить здалеку і забереться зі шляху, а якщо хтось недостатньо спритний, вона не винна – техніку безпеки дотримано повністю.

У вестибюлі було безлюдно. Воно й не дивно – майже всі охочі побувати на поминальній церемонії, яка планувалася за дві години в конференц-залі, вже зібралися і насолоджувалися випивкою у великій їдальні Торі-Ейл. Можливо, найближчим часом з’явиться ще хтось, проте натовпу чекати не варто. Погода значно погіршилася, інфомережа раз у раз зникала, датчики біля входу пищали, що насувається буря, яких Віанда не бачила десятиліттями.

Лише дурень попреться за місто, щоб подивитися пряму трансляцію із похоронного бюро у компанії багатих нероб. Тим паче, якщо інфомережа здохне остаточно, «кіно» не буде, хіба що пізніше в записі.

– Тож він уже піднявся в кабінет? – запитала Жасмин у простір. – Швидкий… О, ні, не швидкий. Чудово.

Ален стояв за скляними дверима, між темними колонами, мокрими від дощу. Він був настільки сумним, наскільки дозволяв його добре продуманий образ успішного бізнесмена. Складалося враження, що йому до снаги будь-яке завдання, проте в його погляді таїлася втома.

Навпроти нього перебирала тонкими ніжками висока худорлява дівчина років двадцяти. Ідеальний денний макіяж, завите за останньою модою довге золотисте волосся, фігура людини, яка не знає смаку цукру і не вилазить зі спортзалів, сумочка з останньої колекції Андалі Сай… Ось тільки в житті незнайомка не тямила нічого, та й у чоловіках теж.

Її коротка чорна сукня з мереживною спиною, босоніжки на тонких підборах і крихітний капелюшок погано пасували для розмов поза теплими стінами, проте дівчина вперто похитувалася в такт поривам вітру і щось доводила Роксу, ризикуючи полетіти разом із дрібними гілками на мокрі сходи.

Він зажурено дивився на хмари і не реагував на її слова. Неначе знущався, перевіряючи, на скільки вистачить витримки співрозмовниці. Тримав руки в кишенях і явно не збирався пропонувати їй піджак. Навіть у будинок не кликав – просто мовчав, наче перебував на самоті.

Жасмин вийшла до них.

– Я на хвилину, пане Рокс. Дуже вибачаюсь. – Вона відсунула білявку під захист однієї з могутніх колон. – Руку, будь ласка.

– Що? – На обличчі Алена миттю спалахнула зацікавленість.

– Руку! Стисніть кулак. Ой, та годі вам кривитися, мені це теж не дає жодного задоволення.

Він підкорився зі смішком. Розлючена затримкою Жасмин схопила його кулак і заплющила очі, намагаючись відтворити в пам’яті вчорашні відчуття. Змінила напрям пальців, послабила і посилила хватку, навіть краватку приклала, імітуючи тонку тканину костюма-«невидимки».

– Дурня якась, – винесла остаточний вердикт і розплющила очі. – Занадто великий.

– Це що зараз було? – Ален ошелешено дивився на неї, проте руку не забирав.

Елегантна блондинка зойкнула і, оглушливо стукаючи підборами, підскочила до нього.

– Ось ти як зі мною, га? – крикнула і заліпила слабкий ляпас. – Запам’ятай: я тобі не іграшка! Ти ще пошкодуєш!

Вітер ударив її в спину, перетворив старанно зроблену зачіску на щупальця медузи, штовхнув на колону…

– Я зламала ніготь! – судячи з тону красуні, ця подія заслуговувала більше скорботи, ніж похорон Ділена Рокса. – Негідник! Я всьому світу розповім, який ти дріб’язковий!

Ален нічого не відповів, і вона, лементуючи, пішла в дім. Крізь скло дверей Жасмин бачила, як до неї поквапився нервовий юнак – зведений брат актриси Андри Лью.

– Я погано запам’ятовую жіночі обличчя. Це Андра Лью?

Рокс ствердно кивнув.

– Повторю ще раз: навіщо ти прийшла, асіанко?

– Ходімо до вас.

– Куди?!

– Туди, де ви мешкаєте. Кімнати. Спальня. Особистий простір. Що не зрозуміло?

Він потер скроні й розстебнув піджак.

– Навіщо? – поцікавився прохолодно.