3.3

– Серед півсотні моїх ліцензій є й така, – у голосі Перса майнув натяк на образу. – І так, деякі адвокати працюють за відсоток від доходу клієнта.

«Я точно ненормальна, якщо готова погодитися на це!» – і знову Флора виявила, що потроху відсувається разом зі стільцем.

– А якщо Рокс заповів мені не мільйони, а простий олівець? – зробила останню спробу уникнути співпраці.

– Обіцяю, що не відберу у вас частину з гумкою. До того ж олівець не перетворить вас на заклятого ворога Алена Рокса і всі звинувачення згодом затихнуть самі собою.

Флора мимоволі посміхнулася.

– Думаєте?..

– Проблема не у вбивстві, а у спадщині. Зараз ваші недоброзичливці злякалися і готують ґрунт. Якщо ви отримаєте щось варте уваги, вони намагатимуться це відібрати будь-якими методами, якщо ні – про вас забудуть.

Флора заплющила очі, пристрасно мріючи, щоб ця жахлива реальність виявилася звичайним сном і писк будильника перервав жахіття. Чим би не закінчився сьогоднішній день, життя не стане колишнім. Обличчя Флори Даньяти вже знають у кожному будинку, і навряд чи знайдеться хоч одна людина, яка не подумає: «Окрутила старого! Так їй і треба».

– Чому ви мені вірите? – Вона стиснула кулаки, до болю встромивши нігті в долоні. – Може, я справді спокусила Рокса, змусила змінити заповіт і вбила, щоб він не передумав?

– Тому що статистика не бреше, – туманно повідомила Жасмин. – З’їжте ще одну харчову таблетку і наплюйте на кожного, хто вважає себе господарем цієї планети. Адже ви недавно перебралися на Віанду? Спочатку до неї важко пристосуватися.

– Не зовсім. – Флора запнулася, бо її минуле не мало стосунку до сьогодення, але все ж таки продовжила: – У дитинстві я провела на Віанді майже місяць. Відпочивала у тематичному таборі. Історія та археологія.

«І ніколи не забуду те кошмарне літо», – напрошувалося продовження, проте це справді не мало значення.

– Не смішіть! – погодилась асіанка. – Це не рахується. Тільки той, хто перейшов дорогу Роксам, може сказати, що дізнався про Віанду все. Вгадайте, чим ми зараз займемося?

– Підемо в поліцію? – Судячи з уривків новин на екрані, весь світ жадав відправити Флору Даньяту в кімнату для допитів.

– Для поліції у нас є Персик, Сніжко. Він там працював, його нічим не стримати. А ми з вами пробіжимося віртуальними магазинами і запросимо на чай одну мою знайому. Увечері ви затьмарите всіх блідих поганок, що на Віанді чомусь звуться дамами з вищого товариства.

Флора так різко хитнула головою, відмовляючись, що волосся розпустилося і впало їй на обличчя.

– Не треба! Це просто формальність. Нам не обов’язково йти на оголошення заповіту.

– У новинах сказали, що якщо ви не з’явитесь, оголошення відкладуть.

«Отже, йдеться точно не про олівець», – стало важко дихати, стеля ніби почала опускатися, долоні спітніли і приклеїлися до столу.

– Годі вже думати про витрати! – неправильно витлумачила затримку Жасмин. – За можливість втерти носа Алену Роксу я готова заплатити зі своєї кишені. Ну ж бо, бадьоріше! Можливо, ви скоро станете мільярдеркою!

«Або згнию у в’язниці», – але засмучувати гостинну асіанку не хотілося, і Флора вдала, що поділяє її віру у світле майбутнє.

***

Охорона біля воріт Торі-Ейл ретельно перевіряла всі автомобілі, що в’їжджали на територію, проте яскраво-червоний вінтажний «Бентлі» удостоївся особливої ​​уваги. Він виділявся з чорно-сірого потоку машин, які належали політичній і промисловій верхівці Віанди, та і його власниця не була схожа на звичайних гостей цього місця.

– Нас запрошено. – Жасмин дивилася крізь опущене скло і розмірковувала про те, що краватка – не прикраса, а зброя, яку люди чомусь добровільно вішають собі на шию. – Якщо ваш сканер зламався, покличте партнера.

Охоронець почервонів і, ніяково кивнувши, відступив убік.

Жасмин натиснула на газ, глянула у дзеркало заднього виду.

– Персик мав рацію, я надто виділяюся, – пробурмотіла, висмикуючи шпильку з високої зачіски і дозволяючи густому волоссю впасти вниз, щоб прикрити асіанське татуювання. – І червона сукня сьогодні недоречна. Хоча… Ділен Рокс любив яскравість. Він би оцінив. Гей, Сніжко! Ми розкішні, ясно?

Флора сиділа на задньому сидінні і напевно чула питання, але нічого не відповіла. Здавалося, вона занурена в глибокі роздуми і геть-чисто втратила зв’язок із дійсністю.

– Досить сумувати. Якщо вже вплуталися в бій, тримайте удар. – Жасмин вирулила до величезного особняка, високими сходами якого піднімалися похмурі люди в стриманих ділових костюмах, і кинула ключі паркувальнику. – Гей, пані Даньято! Ау!

Флора здригнулася і почала дикувато озиратися. Потім, мабуть, зрозуміла, що не спить, і повільно відчинила двері.

– Вибачте… Ходімо, вхід для персоналу он там, за…

– Не бісіть мене. – Жасмин усміхнулася полохливій віандійці й подала руку, щоб та не впала від хвилювання. – Коли поруч немає Персика, я трохи зла. Ми – не персонал, і чим швидше ви це запам’ятаєте, тим більше шансів побачити старість. Вище ніс! На нас однаково дивитимуться. Хочете бути жалюгідною чи переможною?