2.4

Жасмин схопилася, штовхнула диван і звичним жестом повернула на місце відбиту ніжку.

– Я схожа на няньку? – прошипіла, розглядаючи дівчину, яка зайняла її ліжко.

– Уяви, що це квест, і твоє завдання – не допустити контакту гості з технікою. Впораєшся?

– Сам за нею наглядай! Гей! Куди це ти? А хто обіцяв серйозну розмову?

Двері з м’яким стукотом зачинилися. Наче почувши це, віандійка повернулася на бік і згорнулася клубочком.

Вона здавалася зовсім молодою – років двадцяти, певне. Довге обличчя без натяку на засмагу, темно-руді брови, ластовиння на блідих щоках, трохи відстовбурчені вуха, широкий рот, копиця неслухняних вогняних кучериків, худорлява фігура… Правильний макіяж і гарний одяг перетворили б цю дівчину на фотомодель, та зараз вона скидалася на знедолену примару.

– Ну і хто ти? – Жасмин задумливо прикусила губу. – Твої руки до роботи незвичні. Багата дівчинка загубилася в нетрях Аві-Ейл? Ні, туфлі прості, та й куртка давно вийшла з моди. Секретарка чи щось таке? Чи вчителька? На Віанді жіночих професій мало, що не роботизовано, то майже не затребувано. У вас тут пропагується повернення до традицій докосмічної епохи, а за фактом – років через двадцять розквітне патріархат. Добре, що я звалю звідси раніше.

Вона накрила віандійську дівчину пледом із дивана і тихо вийшла з кімнати.

– Спи, дивачко. Гіпномузика гарантовано вирубила тебе на годину, – пробурмотіла з відтінком жалю і попрямувала до кабінету, звідки відчутно тягнуло вогкістю та запахом хімікатів. – Персе! Ти що робиш?! – обурилася, виявивши напарника біля знятого щита й залитого дощовою водою столу.

– Генерую скло. – Він не повернувся до неї – розглядав невелику панель із кнопками в кутку віконної рами. – Нормальну, а не одноразову для твоєї зручності.

– Персику!

– Набридло вибачатися перед клієнтами. Тепер або стримуйся, або вчись позбавлятися трупів.

– Зовсім не смішно, Персе! Знаю, з нас двох монстр – не ти, але я ж стараюся щосили! Це просто звичка! Захисний механізм, розумієш?

Перс тицьнув пальцем у нижню кнопку, і вікно загуло. До ароматів, які пробивалися зовні, додався сморід плавленого пластику, а віконний проріз затягнувся серпанком, що зрідка пропускав великі шматки граду.

– Не міг до ранку почекати?

– Ми й так надто багато відкладаємо. Не факт, що вранці до нас не постукає поліція з ордером на арешт.

Жасмин глузливо хмикнула, проте її спиною пройшовся холодок. Зазвичай невеликий конфлікт легко загладжувався грошима, але Алена Рокса навряд чи втихомирять дешева випивка та двадцятивідсоткова знижка на послуги.

Він – основний спадкоємець Торі-Ейл і опікун свого неповнолітнього брата Касіала. Від сьогодні йому належить половина Віанди. Кажуть, його статки більші, ніж держбюджет Асіо!

– Мені треба нажертися по-свинськи, Персику, причому терміново.

Напарник кивнув із розумінням і, кинувши короткий погляд на вікно, що досі генерувалося, покинув кабінет.

– Я з тобою, Жас. У такий день нам допоможуть лише пончики та піца.

– І кава. Вип’ю цілий кавник і стану невразливою…

– Тобто несамовитою.

– Досить уже нагадувати! Я збираюсь оплакувати свою занапащену долю, тож не заважай.

Жасмин приготувала каву й розігріла піцу. Навіть порізати її встигла, і пригодницький фільм на невеликому кухонному екрані ввімкнула, і залізла з ногами в старе крісло… Вдихнула терпкий аромат, додала дрібку кардамону, пригубила напій – і похлинулася, бо з гучним писком відновилася інфомережа.

– Та щоб тебе! Обіцяли ж відпочинок до світанку!

Перс без зайвих слів доїв свій шматок піци і потягнувся до кишенькової інфопанелі.

– Спробую перевірити відбитки віандійки, – сказав втомлено. – Хочу знати, з чим ми маємо справу.

– Гляну погоду. – Жасмин одним ковтком допила гарячу каву і, зітхнувши, активувала віртуальну клавіатуру. – Пророкували бурю, а вийшов пшик… Як завжди. Ого! Ого-го! Персику! Кидай усе, я заощаджу тобі п’ять хвилин життя. Ходи сюди!

На екрані красувалася фотографія гладко зачесаної рудоволосої дівчини в строгому діловому костюмі, зроблена, найімовірніше, для документів. Рядок внизу повідомляв, що Флора Даньята розшукується за звинуваченням у вбивстві Ділена Рокса. За інформацію про її місцезнаходження встановлено нагороду у розмірі п’ятдесят тисяч віанітів.

– У що ми вляпалися, Жас?

– Тихіше!

Жасмин увімкнула місцевий канал новин. Як і очікувалося, поточний репортаж стосувався смерті Рокса. Вертлявий репортер у сліпучо-жовтому вбранні впевнено розказував про те, що одна з численних коханок Ділена Рокса приревнувала його до інших і розбила йому голову пляшкою з-під колекційного віскі. На допиті ця дівчина спробувала звести наклеп на сина Рокса, проте заплуталася у власній брехні і втекла в невідомому напрямку.

– Що скажеш, Персе?

– Важко уявити очевиднішу маніпуляцію. Вони навіть причину смерті перебрехали. Якщо до ранку ця історія не стане продуманішою, я розчаруюсь у Віанді остаточно.