1.3

***

Жасмин ненавиділа відсотків сімдесят своїх клієнтів. У більшості випадків вони самі не знали, чого хочуть. Мимрили, ухилялися від прямих питань, обіцяли золоті гори, але, отримавши бажане, трималися за кожен віаніт. Іноді здавалося, що до неї звертаються лише збочені покидьки зі схильністю до раптових істерик. Їм потрібно було не стільки вирішення проблем, скільки втіха і погладжування ображеного самолюбства. Ці жалюгідні моральні потвори, не здатні впоратися з елементарними життєвими труднощами, спричиняли нудоту і бажання піти в душ.

Нинішній наймач поводився по-іншому. Не ховав погляд, не витирав спітнілі долоні об штанини, не бурмотів щось на кшталт: «…про вас кажуть тільки гидоти, але в мене немає вибору». І все ж таки за рівнем дратівливості він із легкістю переплюнув усіх попередніх клієнтів разом узятих.

Жасмин зиркнула на кишенькову інфопанель, сподіваючись, що порушена бурею інфомережа якимось дивом відновилась і вдасться відправити партнерові звістку про проблемного замовника. Цей тип провів у її кабінеті всього пів години, і за цей час вона встигла подумки вбити його тридцятьма різними способами. Особистий рекорд, між іншим. Досі вистачало десяти.

– Ти – абсолютне розчарування, асіанко. Будь-який ідіот міг розмістити оголошення. Тобі платять не за тупість, якою славиться ваш народ!

«Кажуть, у давнину злочинців садили на палю. Цьому блазню варто було народитися в той час», – Жасмин скрипнула зубами і вкотре повторила, що займеться справою зранку, коли мине буря і почнеться новий робочий день.

– Асіанське поріддя! Ти належишь мені! – Наймач широким кроком перетнув кабінет і відчинив вікно. Вітер одразу жбурнув йому в обличчя краплі дощу, забруднив рудуватою водою світло-сірий діловий костюм, кинув жменю дрібних градин у ретельно причесане чорне волосся. – Хіба це буревій?! – Замовник різко зачинив стулки, подряпавши скло великим синім каменем із перстня. – Зовсім страх втратила? Як довго тебе підгодовував батько? Час відпрацьовувати добре ставлення!

Жасмин кивнула і вийшла з-за столу, думаючи про своє. Прикро, що з деревами на Віанді не склалося. Прив’язати б його до двох зігнутих берізок і відпустити у вільний політ…

– Твій контракт із моєю родиною закінчується наступного року. Доти ти робитимеш те, що я скажу! – Зеленувато-карі очі клієнта метали блискавки, різко окреслені губи кривились у зневажливій посмішці, крила вузького носа тріпотіли від люті. – Зрозуміло?!

– Так, пане Рокс.

Він задоволено потер руки й зверхньо оглянув кабінет.

– Яка вбогість!

«О так, із Торі-Ейл нам не зрівнятися», – Жасмин провела долонею по обличчю, переконуючись, що там нема оскаленої гримаси.

Вони з напарником облаштували це приміщення на власний смак і вважали його дуже затишним. Ніжно-зелені шпалери з рослинним візерунком, великий м’який диван у кутку, два крісла та широкий напівкруглий стіл із фальшивої деревини в центрі, сучасна інфопанель, кілька акварельних пейзажів далекої Землі, пухнастий антикварний килим, ненав’язливе «денне» освітлення. Після Асіо це здавалося захмарною розкішшю!

– Ви тут точно приватні детективи? – Клієнт підійшов впритул і недобре примружився. – Ти більше схожа на професійну повію. Не дивно, що батько сплачував усі ваші рахунки без лишніх запитань.

«Цікаво, чи можна залити в горлянку розплавлене олово за допомогою звичайної металевої лійки?» – Жасмин на думку лізли шкільні спогади про фізику та хімію.

Двері не рипнули, але легкий потік свіжого повітря підказав, що їх відчинили.

– Якщо завтра не буде результату, я викину тебе на Асіо стусанами! – Охоплений люттю замовник цього не помітив. – Запам’ятай: ти – моя дресирована псина і повинна гавкати за командою!

Жасмин впала на коліна і міцно обхопила ноги наймача руками.

– Пощадіть, пане Рокс! – провила зі схлипами. – Життя таке важке! Як же я буду без вашої милості? Адже помру, ось справді помру голодною смертю! Ніхто не згадає добрим словом! Вибачте, пане! Присягаюсь, більше ніколи вас не розчарую! Скажете стрибнути з мосту – стрибну, захочете втішитися в ліжку – втішу, накажете убити – вб’ю! Ви лише зла не тримайте! Пам’ятайте: ми, асіани, трохи дикі, у нас навіть довідки є. Пробачте!

– Що?.. – Клієнт помітно розгубився і спробував звільнитися. – Ти що робиш, ненормальна?!

Жасмин задерла підборіддя і подивилася йому в очі.

– А хіба не так вас зазвичай вітають? – запитала рівним голосом. – Якісь проблеми? Мало поваги, смиренності й приниження? Може, вам взуття вилизати чи дупу поцілувати?

– Нахабна погань! Ось я тебе!..

– Та пішов ти. Набрид.

Наступної миті замовник опинився на вулиці разом із віконним склом і обірваною шторою.

– Жах! Дощ забиває! – Напарник, що досі лиш спостерігав за виставою від дверей, витяг із-за картотеки фанерний щит і звичним рухом прикрив розбите вікно. – Хоч іноді думай, що робиш. Буря надворі!

Жасмин зітхнула і винувато опустила очі.

– Скільки я протрималася?

– Ти поставила рекорд. Я пишаюся тобою, Жас, чесне слово.