Розділ 5

Не можу в це повірити. Не встигла доїхати додому, як до мене дзвонять і говорять, що Марійку вони теж беруть у гурток. Я настільки приголомшена, що навіть не спитала, чому все змінилось, в чому причина?

Їхати другий раз в клуб я побоялась, тому відправляю маму, мотивуючи тим, що мені треба переробляти торт. Марійка, почувши новину, стрибає від радості, і я радію, що моя дочка щаслива.

Я справді беруся за роботу і вже до ранку торт готовий, і здається навіть вийшов кращий ніж попередній. Гарно його запаковую і мама забирає його на роботу. А я відправляю дітей до школи і лягаю, щоб трохи поспати.

Сниться мені Богдан. І ставок біля якого ми сиділи, і гарячі поцілунки, що переростають у щось серйозніше. Здається, що саме в такому місці ми зачали своїх дітей. Хоча я не впевнена.

Прокидаюсь з важкою тугою. Наче я втратила щось дуже важливе, а повернути вже не можу. Так і є, вісім років тому через свій страх і невпевненість у майбутньому я втратила найдорожчу мені людину. Якби ж я тільки тоді знала, що так і не зможу його забути.

Щоб настрій ще гірше не зіпсувався, змушую себе підвестись і зайнятись прибиранням. Спочатку на кухні, де суцільний безлад після нічного чаклування над тортом, потім у кімнаті дітей, на останок залишаю нашу з мамою кімнату.

Телефонний дзвінок дозволяє мені трохи перепочити і я відповідаю на невідомий номер.

- Добрий день, я за оголошенням, - лунає приємний дівочий голос. - Ви печете торти на замовлення?

- Так, - оживаю, і від хвилювання сильніше стискаю телефон. Я часто кидаю пости в соцмережах, рекламую свою діяльність. Але замовлень буває не так багато. Тому хапаюсь за будь-яку можливість. - Роблю швидко і доставляю без проблем. Ціна розумна, а якість найвищого рівня.

Оце розговорилась, прямо слоган реклами.

- Я хочу замовити у вас торт на завтра на п'яту годину. Встигнете?

- Так, звичайно, - погоджуюсь, навіть не думаю, що це буде важко, адже я не виспалась від попереднього замовлення. Але хіба це перепона? Звичайно, ні. - Давайте обговоримо, який ви хочете торт, а також скажіть адресу, куди доставити.

Біжу до столика, знаходжу свій блокнот з ручкою, де я записую замовлення і відкриваю його. Телефон міцно притискаю до вуха, готова слухати.

- Тільки є один нюанс. Ми живемо у селі, - чую, що дівчина трохи хвилюється. - Чи не буде це проблемою? Я оплачу всі додаткові витрати і час витрачений на дорогу.

- Далеко ваше село знаходиться?

Усі мої замовлення були в межах міста, декілька в інші міста, тоді я відправляла службою доставки. А у село поки що не доводилось везти. Але якщо платять, то чому б не зробити це?

- Димитрівка, тридцять кілометрів від міста. Знаєте таке?

- Знаю, - промовляю трохи збентежено. - Часто там бувала.

Спогади мерехтять перед очима, змушуючи серце калатати сильніше. Рідне село Богдана. Місце, де ми зустрілись, і де були зачаті наші діти.

- Моя сестра вас порекомендувала, - зізнається. - Вона каже, що знає вас особисто, тому і вирішила у вас замовити.

- Справді? - затамовую подих і здивовано піднімаю брови. - Як її звати?

- Люда, каже, ви спілкувались, коли в юності приїжджали до бабусі.

Не пам'ятаю, можливо це хтось з компанії, в якій я інколи бувала. В селі всі один одного знають, і запам'ятовують чужинців.

- Гаразд, я візьмусь за торт, - нарешті промовляю після короткої паузи. - Давайте обговоримо. Який він має бути.

Присідаю на стілець, беру ручку в руки і починаю записувати всі побажання Каті, так звати дівчину. Також записую її номер телефону і точну адресу. Поки ми ще говоримо, в голові вже планую, як я маю все встигнути і чим саме доберусь до села. Автобуси там їздять часто, але треба буде уточнити графік, бо я не була там цілу вічність. Ще можна навідати бабусину хату, глянути, чи все на місці.

Завершую розмову, хвилинку вдивляюсь у блокнот, а потім важко зітхнувши, підводжусь і прямую на кухню.

Маю багато роботи. І знову займе більшу частину ночі.

Випікання бісквіта, це найлегша частина приготування торта. Я на рецепті вже так надресирувалась, що можу зробити тісто закритими очима. Засовую деко в духовку і перепочивши хвилину, дістаю з морозилки вишню, треба буде її закарамелізувати. Сподіваюсь, до приходу дітей я встигну зробити хоча б частину запланованого.

Духовка пищить і я дістаю запашний бісквіт і ставлю його на стільницю. І саме в цю мить чую, що хтось дзвонить у двері. Здивовано зиркаю на годинник, що висять на стіні. Рано, щоб діти прийшли зі школи, а мама взагалі до восьмої сьогодні працює. І гостей я не чекаю. Хто б це міг бути?

Зім'явши в кулаці рушник, біжу у коридор, і відчинивши двері, охаю від несподіванки.

- Ігор, - кажу розгублено, відступаю на крок і він невпевнено заходить всередину.

- Привіт, - промовляє тихо, розглядаючи мене з ніг до голови. - Я знаю, я мав подзвонити. Але... йшов повз твій будинок і дуже захотілось зайти.

- Ну проходь, якщо ти вже зайшов, - змахую рукою. - Але дітей зараз нема. Вони ще в школі.

- Знаю, - ледь помітно усміхається. - Хотів бачити тебе.

Не знаю, як на це реагувати. Ми не бачились понад рік. Я навіть почала забувати, який він має вигляд. Тонкий довгий ніс на місці, низько посаджені очі теж, а от на чолі з'явились залисини і його коротка стрижка ще більше це підкреслює, а на підборідді невеличка борідка. Не знаю, чи подобається борідка його новій жінці, а от мені не дуже.

- Я тут трохи зайнята, - зніяковіло знизую плечима. - Але проходь. Ходімо на кухню, якщо вже ти тут. Поговоримо, я тобі чаю зроблю.

В його очах з’являється радісний блиск, наче він дуже сильно чекав моєї згоди. Ігор швидко роззувається, знімає куртку і вішає її у коридорі, і ми проходимо на кухню.

- Як гарно пахне, - промовляє Ігор. - Що це ти робиш?

- Печу торт, - відповідаю легко і відвернувшись від нього, підходжу до дека з бісквітом. Гарячий, треба вийняти його і охолодити.