Розділ 4_1

Богдан

- Так, кохана.

Натискаю на гарнітуру і чую приємний голос нареченої:

- Любий, ти де?

- Їду у клуб. Потрібно владнати деякі питання. Ти щось хотіла?

- Хотіла запитати, що зустрінемось ми сьогодні у вечері, чи буде як минулого разу? - її інтонація стає незадоволеною.

Це не дивно, останнім часом я мало приділяю їй уваги. Пропадаю у клубі цілими днями, часто втрачаю контроль над часом. Це перша справа, яку я люблю і тому занурююсь в неї з головою. Та й Інга цього місяця трохи зайнята. В її магазин приїхала нова колекція брендового одягу і вона контролює продавчинь, щоб ті нічого не зіпсували. Вона любить усе контролювати, інколи аж занадто. Але мені подобається ця її риса.

- Зустрінемось обов'язково, - обіцяю, вивертаючи кермо і в’їжджаючи на територію клубу. - Я постараюсь довго не затримуватись. Підготую все для занять з групою, перевірю, чи є для всіх кімоно. І відразу до тебе. Влаштую тобі романтичний вечір з приємним продовженням.

Думаю, їй сподобається. Раніше ми часто усамітнювались у моїй квартирі, замовляли суші або піцу, вимикали телефони і займались пристрасним сексом. Одного разу навіть її батько увірвався до нас зранку схвильований, бо не міг додзвонитись до доньки. Після того вона старалась попередити його, що буде поза зоною.

- Не розумію, навіщо ти це робиш, - бурчить.

Паркуюсь на своє місце і вимикаю двигун. Але не виходжу, поки не завершу розмову.

- Що саме? - вдаю, наче не розумію її. А сам вже напружуюсь, бо знову будуть лекції.

- Я про безкоштовну групу, про заняття які ти маєш вести, - їй не сподобалась ця ідея з самого початку, але я сподівався, що її ставлення з часом зміниться. - Нехай ти хочеш навчати дітей — навчай. Для тебе це якась розвага, можливість змінити монотонні дні. Але робити це задарма? Навіщо? Ти втрачаєш гарну суму щомісяця. Уявляєш, скільки грошей приносили б тобі ці п'ятнадцять учнів? Ще й спорядження своє їм даєш. Ти робиш собі у збиток.

- Так, ти не розумієш, - голос мій змінюється з ніжного на холодний. Не люблю, коли мені вказують, що робити. Лише тому, що вона моя наречена, я дозволяю їй критикувати задумане. Хоч змінювати свої плани не збираюсь. - Ці діти не мають можливості ходити на такі гуртки і я хочу їм допомогти. Колись я сам був в такій ситуації. І знаю, як це, чогось хотіти, але не мати змоги отримати.

Ми жили в селі і там не було ніяких гуртків, окрім вишивання і малювання. Я дуже хотів навчатись боротьби, та батьки не могли мене возити у місто, ще й за гурток платити. А потім тато втратив роботу, поїхав на заробітки і пішов від нас. Я залишився єдиним чоловіком, і я мав стати главою сім'ї. Тоді мої бажання змінились, захотів бути військовим, щоб мати можливість захищати рідних. На щастя тато згодився оплатити навчання у військовому училищі і вперше в житті моє бажання здійснилось.

- Нехай буде так, - вона дає задню, відчуває, що я починаю злитись. - Не хочу сваритись з тобою через чужих дітей. Подзвони мені, коли звільнишся. Я готую тобі сюрприз.

- О, а це вже цікаво, - усміхаюсь, уявляючи її одягненою в сексуальній білизні, лежачу на моєму ліжку. - Тепер в мене є мотивація все закінчити якнайшвидше.

- Тоді зроби це, - грайливо шепоче. - До зустрічі, коханий.

- Ти не встигнеш скучити, як я буду біля тебе, - гарчу, наче збуджений звір.

Вона звабливо сміється і відключається, а я сиджу ще декілька хвилин, вгамовую фантазію, і лише тоді виходжу.

З Інгою ми разом майже рік. Познайомились в перші дні, як я переїхав у це місто від столиці. Я знав, що тут робитиму, мав чіткі плани, і відразу взявся за відкриття спортивного клубу. Інга підтримувала, в чомусь допомагала, підключала своїх знайомих. І вже через місяць ми зблизились. А нещодавно я зробив їй пропозицію. Не впевнений, чи готовий до сімейного життя, але рухатись далі треба. Я не з тих чоловіків, що буде зустрічатись з дівчиною по п'ять-шість років, і не робитиме жодних важливих кроків.

Замикаю машину і прямую до клубу. Розсувні двері переді мною роз'їжджаються і опинившись у вестибюлі, отримую хвилю привітань від моїх працівників. Вітаюсь у відповідь, кивнувши адміністраторці та прямую в праве крило клубу, де знаходиться мій невеликий кабінет.

- Бодя, зачекай, - чую позаду і зупиняюсь.