Розділ 3_2

Хлопці починають нові ігри з м'ячем і мені приходиться пильнувати їх, щоб не вибігли на дорогу. А в думках вже сплановую, як буду возити їх на тренування, і швидко тікати з клубу, щоб знову не натрапити на Богдана. Так, у нас було минуло, але воно давно забуте, і не варто його ворушити.

Телефон вібрує в сумці і я дістаю його. Ігор. Дивуюсь його дзвінку, він не з'являвся вже понад рік.

- Алло, - в моєму голосі чується запитальна нотка, бо я справді думала, що він про нас забув.

- Привіт, Яно. Як ваші справи? - несміло промовляє, наче його будуть сварити.

Я до Ігоря не маю ніяких претензій. Так, він спробував, намагався бути батьком моїм дітям, але він не справився, не вистачило духу.

Ігор жив у сусідньому будинку і ще зі школи бігав за мною. А я постійно відшивала його, бо вважала лише хорошим другом.

Я розповіла йому про вагітність, а він, довго не думаючи, запропонував вийти за нього. Обіцяв кохати мене і зробити щасливою. Обіцяв любити мою дитину як свою. Я тоді була трохи збентежена, і подумавши, погодилась.

І на початку зими ми одружились. Лише моя мама знала, що дитина не від нього, але підтримувала моє рішення, бо знала, як важко виховувати дитину самій. Батько помер, коли мені було п'ять, а вона так нікого і не знайшла. Бо досі залишається вірною йому. Для мене вона хотіла іншої участі, щоб я мала повноцінну сім'ю. Та зрештою вийшло так, що моя доля дуже схожа на її, тільки мені втричі важче.

Перший дзвіночок, що шлюб наш буде не довгий, я отримала, коли на узд сказали, що дитина не одна, а троє. У Ігоря був шок, і як би він не намагався приховати свою реакцію, та я бачила, що він сумнівається.

Він справді старався. Перший рік виконував все, що від нього вимагалось. Багато працював, допомагав вдома. Намагався забезпечити нас усім необхідним. Та грошей все одно не вистачало. Бо троє немовлят потребували втричі більше фінансів. А ще ми жили з моєю мамою в двокімнатній квартирі, і нам було тісно та некомфортно.

Коли дітям було два роки, Ігор почав затримуватись на роботі, потім інколи взагалі не приходив, казав, що ночував у батьків. А одного дня зізнався, що не витримує тиску, що думав, що буде інакше і що моя холодність до нього лише погіршує ситуацію. Я його ніколи не кохала і відносилась до нього лише як до друга, і постійно це йому казала до весілля. Нічого не змінилось і після весілля.

Я продовжувала кохати Богдана. Одного разу я навіть поїхала до його батьків, так хотілось дізнатись, чи він живий. Мама його ввічливо мене прийняла і розповіла, що він знаходиться в такому місці, що зв'язку майже нема. І він зв'язується з ними лише раз на декілька місяців. Я бачила, як вона переживає, як змарніло її обличчя. Саме такої участі я боялась, я не хотіла жити в страху, тому ми розійшлись. Після того візиту я наказала собі більше не думати про Богдана і жити своїм життям. Це майже вдавалось, але не завжди.

З Ігорем ми розлучились і я від нього нічого не вимагала. Перші роки він все одно приходив до нас, допомагав інколи грошима. Та потім поїхав в інше місто, знайшовши роботу. А останній рік жив з якоюсь жінкою, я так чула.

- У нас все добре. А ти як поживаєш? - цікавлюсь з ввічливості.

- Наче теж все нормально, - по голосу не скажеш. Якийсь він наче засмучений. - Я приїхав у місто, батьків провідати. От подзвонив до тебе. Можна зайти до вас, дітей побачити?

Від подиву я навіть спочатку не знаю, що відповісти. Ігор не згадував дітей дуже давно. Раніше вони вважали його татом, бо ми жили, як сім'я. Але після того, як він пішов, вони сильно сумували за ним і я змушена була їм сказати, що він їм не рідний. Що їх справжній тато, далеко-далеко, рятує чужі життя. Зараз вони взагалі про Ігоря не згадують. А от чому чоловік згадав про їхнє існування? Навіть не знаю. Скучив?

- Заходь, якщо матимеш час, - зрештою погоджуюсь. - Але зараз ми не вдома. І я маю справи. Тому сьогодні ніяк.

- Тоді я подзвоню завтра.

- Добре.

Під'їжджає наш автобус, тому швидко завершую розмову і ми з дітьми заходимо всередину, як тільки двері відчиняються.

Вже через п'ять хвилин я забуваю про Ігоря і знову згадую Богдана. Потім я ще довго про нього думаю. Цілу ніч, поки працюю, все згадую наші зустрічі і як сильно я його кохала.