Розділ 3

Все сталось вісім років тому. Того літа я приїхала до бабусі в гості у село. Малою я часто до неї приїжджала, та коли виросла, все рідше це робила. Саме тоді я не дуже хотіла там знаходитись, бо планувала з подругами з'їздити на море. Але бабуся прихворіла і їй потрібна була допомога. Так як мама працювала, жереб впав на мене.

Від нудьги час від часу ходила на ставок. У воду я не заходила, а от посидіти на берегу мені подобалось. Спостерігала за місцевою молоддю, з більшою частиною яких я навіть не була знайома.

І одного вечора сусідка запросила мене на шашлики. Вони компанією збирались біля ставу, палили багаття, смажити м'ясо, веселились. І там був він. Красивий, темноокий, коротко підстрижений, тіло спортивне, накачане. Коли він роздягнувся до плавків і заліз у воду, я аж рота відкрила від захвату. Відпливши на декілька метрів, він розвернувся і глянув прямо на мене. Напевно відчув мій погляд. А потім усміхнувся. Я засоромлено відвернулась до багаття, ігноруючи шалене серцебиття.

Я чула про Богдана. Чула про його сім'ю, про сестер, які народили близнюків, але особисто ніколи з ним не спілкувалась. Але цього вечора ми познайомились. А після того, як він поплавав, він підійшов до мене, присів поруч, обприскавши мене вологою і заговорив. І не відходив до пізньої ночі, допоки не провів мене до самих воріт. Тоді ми вперше поцілувались.

Наш роман закрутився швидко, пристрасно, романтично. Я була щаслива і здавалось, що без Богдана я вже не зможу жити. Ми кожного дня зустрічались, проводили час на одинці, інколи в колі друзів, інколи їздили в місто, щоб посидіти у кафе.

Літо доходило до кінця і мені треба було повертатись на навчання. Ми домовились, що будемо зустрічатись, що я приїжджатиму на вихідні, а він до мене в місто. Так наш роман протягнув ще місяць, а потім Богдан заявив, що підписав контракт з армією і його забирають у гарячі точки кудись дуже далеко.

Я була в шоці. Кричала на нього, вимагала, щоб він все скасував. Та Богдан був непохитний, зізнався, що це він зробив ще до нашого знайомства і тепер нічого не зміниш. Я образилась, що він залишає мене і сказала, що не буду зустрічатись з чоловіком, який ризикує життям. Він сприйняв мої слова із зрозумінням. На цій нотці ми розійшлись.

Потім я пошкодувала через свою запальну реакцію, але все вже було втрачено. Богдан поїхав і зв'язатись з ним я не могла.

А ще через короткий час дізналась, що вагітна від нього. Це був ще один шок. Але на відміну від його новини про армію, народження дитини від коханого не так лякало.

Я не чула про нього цілих вісім років. Бабуся померла і в село я майже не приїжджала. Там навіть ніхто не знає, що я народила трійню. Мама нікому не казала, бо всі добре знають особливості сім'ї Богдана і можна здогадатись, хто батько дітей.

І ось наші шляхи перетнулись. І я злякалась. Біжу від клубу, наче від вогню. Боюсь зустрічі з ним, та водночас бажаю.

Все думаю, що він там робив? А може він постійний клієнт клубу і часто там буває? Тоді рано чи пізно ми зустрінемось. І що буде далі, я не знаю. Навіть не впевнена, що він впізнає мене. Можливо вже давно забув і в нього щасливе особисте життя.

- Мамо, чому ми так поспішаємо? - задихаючись від бігу запитує Богдан.

Діти не встигають за мною, у них маленькі ніжки і їм приходиться наздоганяти. Та я не зупиняюсь, поки не добираємось до зупинки міського транспорту. Все здається, що Богдан позаду, що він йде за нами.

- Бо мене чекає торт, який треба заново спекти і прикрасити, - знаходжу логічне виправдання. - А вас чекають уроки.

Хлопці незадоволено стогнуть, а Марійка лише усміхається. Вона єдина, хто любить навчатись і хоч з нею не маю проблем з домашнім завданням.

Зупиняємось на зупинці і переводимо подих. Ноги трусяться, а в голові досі образ чоловіка, якого я дуже довго не могла забути. Я думала, з почуттями все, але моя реакція на нього підказує зворотнє. Кохання до нього лише причаїлось глибоко в душі і спало, наче чекало слушної миті.

Хлопці починають нові ігри з м'ячем і мені приходиться пильнувати їх, щоб не вибігли на дорогу. А в думках вже сплановую, як буду возити їх на тренування, і швидко тікати з клубу, щоб знову не натрапити на Богдана. Так, у нас було минуло, але воно давно забуте, і не варто його ворушити.

Телефон вібрує в сумці і я дістаю його. Ігор. Дивуюсь його дзвінку, він не з'являвся вже понад рік.

- Алло, - в моєму голосі чується запитальна нотка, бо я справді думала, що він про нас забув.

- Привіт, Яно. Як ваші справи? - несміло промовляє, наче його будуть сварити.

Я до Ігоря не маю ніяких претензій. Так, він спробував, намагався бути батьком моїм дітям, але він не справився, не вистачило духу.

Ігор жив у сусідньому будинку і ще зі школи бігав за мною. А я постійно відшивала його, бо вважала лише хорошим другом.

Я розповіла йому про вагітність, а він, довго не думаючи, запропонував вийти за нього. Обіцяв кохати мене і зробити щасливою. Обіцяв любити мою дитину як свою. Я тоді була трохи збентежена, і подумавши, погодилась.

І на початку зими ми одружились. Лише моя мама знала, що дитина не від нього, але підтримувала моє рішення, бо знала, як важко виховувати дитину самій. Батько помер, коли мені було п'ять, а вона так нікого і не знайшла. Бо досі залишається вірною йому. Для мене вона хотіла іншої участі, щоб я мала повноцінну сім'ю. Та зрештою вийшло так, що моя доля дуже схожа на її, тільки мені втричі важче.

Перший дзвіночок, що шлюб наш буде не довгий, я отримала, коли на узд сказали, що дитина не одна, а троє. У Ігоря був шок, і як би він не намагався приховати свою реакцію, та я бачила, що він сумнівається.

Він справді старався. Перший рік виконував все, що від нього вимагалось. Багато працював, допомагав вдома. Намагався забезпечити нас усім необхідним. Та грошей все одно не вистачало. Бо троє немовлят потребували втричі більше фінансів. А ще ми жили з моєю мамою в двокімнатній квартирі, і нам було тісно та некомфортно.