Розділ 2_2

- Ідіть вмийтеся і швидко у свою кімнату, - промовляю стомлено, майже зі сльозами дивлюсь на зіпсований торт. - Через хвилин двадцять їдемо у спортивний клуб.

Хлопці шмигають повз мене, кинувши виделки на стіл. А я сідаю на стілець, підпираю підборіддя руками і важко зітхаю. Сьогодні я матиму безсонну нічку. Торт має бути зроблений до восьмої ранку.

Довго не думаючи, беру виделку і надлуплюю торт. Хоч спробувати свій шедевр. Він з карамельною начинкою і настільки ніжний, що тане на язику. Навіть не знаю, чи вдасться приготувати таку ж саму смакоту.

Насолодившись трохи тортом і заспокоївшись, підводжусь і виходжу з кухні. Треба збирати дітей і вирушати.

Їздити кудись з трійнею досить важко. Це добре, що зараз вони вже старші і більш дисципліновані. А ось коли вони були малі, це була катастрофа. Як можна тримати біля себе трьох? Ну двох ловиш за руки, а третій тим часом вільно бігає, де йому заманеться. Хоч бери і прив'яжи до себе мотузкою.

Раніше я мала подругу, вона жила по сусідству, і я часто її просила поїхати зі мною, коли потрібно було, наприклад, у лікарню з малими. Але потім вона вийшла заміж і переїхала, а наше спілкування зійшло на нівець.

Тепер діти старші і я можу їздити з ними у міському транспорті сама. Тільки доводиться інколи на них шикати.

- Богдан, Дмитро, не бешкетуйте, - кажу тихо, коли їдемо в автобусі.

Хлопці сидять попереду нас і штовхаються, і я помічаю, що деякі пасажири вже звертають на них увагу. Марійка сидить поруч зі мною і продовжує вмовляти записати на карате.

- Ну, будь ласка, - дивиться на мене жалісливим поглядом. - Я посуд буду мити, прибирати в кімнаті. Тільки запиши.

- Якщо буде вільне місце у безкоштовній групі, - нагадую їй.

Напевно дочка відчуває, що місця вже нема, бо супиться і відвертається до вікна. А я нічого не можу зробити, ми не потягнемо платну секцію. От якби в мене було більше замовлень. Але для цього потрібен час.

Спортивний клуб розташований у досить пристойному місці. Спокійний район, поруч дорогий ресторан і готель. Заходимо на територію, де навколо ростуть туйки і зеленіється газон, не зважаючи на те, що вже середина осені.

Синя триповерхова будівля зустрічає нас скляними розсувними дверима. Опиняємось в просторому вестибюлі з яскравим освітленням. Помічаю рецепцію, і минаючи незначну кількість відвідувачів, прямую туди, тримаючи дітей поруч.

- Доброго дня, вітаю вас у нашому клубі, - вітається молода симпатична дівчина за стійкою. - Чим я можу вам допомогти?

- Добрий день, я записала через інтернет дітей до безкоштовної групи з карате. І мені прийшло повідомлення, щоб ми приїхали, ось ми тут, - схвильовано усміхаюсь, а дівчина киває і переводить погляд на екран комп'ютера.

- Як прізвище? - запитує, клацаючи пальцями по клавіатурі.

- Тимків.

- Так є такі, - монотонно промовляє дівчина. - Богдан Тимків та Дмитро Тимків. Маєте з собою їхні документи? Будемо оформляти.

- Так, звісно, - дістаю з сумочки посвідчення про народження синів і свій паспорт на всяк випадок. - Ось.

- Мамо, запитай, - відчуваю, як Марічка смикає мене за рукав.

Хлопці кружляють неподалік, розглядають залу, а от дочка тулиться до мого боку з надією в очах.

- Пробачте, чи залишились вільні місця у цій групі? - звертаюсь до дівчини.

- На жаль ні, - відриває погляд від монітора лише на мить. - Група заповнена і набір припинився передчасно.

- Холера, - бурчить Марійка і стукає ногою по стійці.

- Не можна так робити, - шиплю на неї. Дочка кидає на мене незадоволений погляд і відходить, сідає на м'який шкіряний стілець за декілька метрів від нас, і схрестивши руки на грудях, надуває губки. - Пробачте, - ніяково усміхаюсь, відчуваючи, як щоки палають.

Дівчина розуміючи киває і протягує мені аркуш паперу.

- Ось, заповніть і розпишіться. Заняття почнуться через декілька днів. Всі деталі вам прийдуть на телефон. Якщо будуть якісь зміни, теж прийде повідомлення.

- Гаразд, - підсовую до себе аркуш і вчитуюсь в рядки.

Все виявляється набагато простіше, ніж я думала. Чомусь мені здавалось, що будуть якісь проблеми, бо дивне відчуття пов'язане з цим місцем, досі не покидає мене. Так, наче щось стискає груди. Наче тривога, причина якої я не можу зрозуміти.