ЛЕТЮЧІ МИШІ В ТЕМРЯВІ

Це місце мало стати їхнім новим прихистком. Аліса пройшла трохи вперед і оглянула простору печеру. Її склепіння нагадувало купол базиліки. Підлога була доволі рівною — вода гладко відшліфувала камінь. Глину також вимило. Кам’яні брили, складені довкола заглиблення посеред печери, явно не стояли тут споконвіку. Найімовірніше, їх принесли сюди Ліцана. Камені мали правильну форму, і Аліса здогадалася: їх обробляли знаряддями.
У заглибленні, на блюді, горів невеликий торф’яний вогонь, що давав стільки світла, що було добре видно навіть біля задніх стін печери, де стеля опускалася на кілька метрів. Там, на рівній підлозі, в ряд стояли труни. Дерево потемніло від часу й вологи, але спати на камінні, як припускала Аліса, їм не доведеться. Втім, вона не здивувалася, почувши, якими епітетами Анна Крістіна називала своє нове пристановище. Інші юні вампіри, здавалося, теж були не в захваті. Ірен скаржилася, що не звикла перебувати так глибоко під землею, знаючи, що між нею й небом — сотні метрів кам’яних порід.
— І ми кілька місяців сидітимемо тут, доки не повернемося додому? — з жахом спитала вона.
Раймонд похмуро оглянувся.
— А я ще думав, що ірландці застрягли в Середньовіччі, — пробурмотів Малколм. — Мені й на думку не спадало, що це може бути кам’яний вік!
Натомість Джоанн і Фернанд почувалися тут як удома.
— Тут майже так само красиво, як у лабіринтах під Парижем, — мрійливо мовила Джоанн.
Фернанд одразу взявся досліджувати простору печеру. Щур на його плечі збуджено пискнув.
— А це кістки ведмедя там, у кутку? — вигукнув Пірас. — Я знайшов ікло. Можна я залишу його собі?
— Звісно, якщо хочеш, — відповів Ніав, який подорожував разом із сестрою Бриджит. Він підійшов до Фернанда й присів поруч. — А якщо хочеш знайти ще більше, порийся трохи в сухій глині.
— Справді?! — вигукнув Таммо і відразу кинувся на пошуки. — Я хотів би повісити собі на шию такий самий зуб. І ще, може, пару вовчих іклів.
Сеймоур загарчав.
— Ну, або, може, тільки ведмежих, — поспішно додав Таммо.
Іві хмикнула.
— А ведмеді ще заходять у печери? — поцікавилася Джоанн, і ця думка її, схоже, зовсім не лякала.
Марі-Луїза прикрила рота рукою, стримуючи крик. Та, на її полегшення й розчарування водночас, Пірас і Ніав похитали головами.
— Ні, вони жили тут дуже давно. Тоді був вхід для них, який тепер засипаний камінням. У будь-якому разі кістки дуже старі й опинилися тут ще до приходу Ліцана, тобто раніше, ніж починаються спогади клану.
Доннах дав спадкоємцям ще трохи часу, щоб озирнутися в печері, а потім покликав їх до каменів посередині. Слуги принесли кілька трун і поставили їх довкола кам’яних брил.
Іві сіла на одну з трун, і Лучіано тут же вмостився поряд. Аліса побачила, як у очах Франца Леопольда спалахнув гнів. Він нерішуче зупинився і поглянув на вільне місце поруч з Алісою, але в цю мить до неї підійшов Малколм і чемно запитав, чи не заперечує вона, якщо він сяде поруч. Юна вампірка похитала головою й одразу ж гарячково почала продумувати тактику поведінки, аби їхня розмова не закінчилася катастрофою, як минулого разу. Краєм ока Аліса помітила, як Франц Леопольд відвернувся й пішов до своєї родини. Він сів поруч з Анною Крістіною, і, схоже, її товариство робило його вкрай нещасним.
Аліса оглянула присутніх вампірів. Звісно, тут були всі спадкоємці кланів і їхні тіні, яких вони взяли із собою. Якщо гамбурзьких Фамалія цього разу супроводжував лише Гіндрик, то в кожного Дракас був особистий слуга. Колишній візник Матіас разом із трьома слугами з Відня стояли трохи позаду. У лондонських Вірад після смерті Ґвенди зі слуг залишився Вінсент і ще двоє, з якими Аліса жодного разу не розмовляла. У Лучіано, звісно, був Франческо, а в К’яри — служниця Леонарда, яка завжди виглядатиме як тринадцятирічна дівчина. У Мауріціо теж була тінь. І лише Пірас знову приїхали без супутників, хоча, зважаючи на їхній вигляд, це їх анітрохи не бентежило.
У колі посередині сіли Ліцана. На невеликому підвищенні розмістилися ватажок клану Доннах і Катриона, чистокровний вампір Анмірі, який навчав їх біля Тропи Велетня, а також нечистокровні брат і сестра Ніав і Бриджит, такі схожі між собою. Аліса нахилилася до Іві.
— А хто ті Ліцана з того боку?
Іві спершу показала на високу жінку величного вигляду з сивим волоссям і строгими світлими очима.
— Це Морріґана. Її ім’я означає «сіра королева» і дуже їй пасує. Власне, вона вже належить до старців, але ще не готова приєднатися до них. Вона й досі швидка й сильна.
Аліса уважно подивилася на вампірку й кивнула. Так, це легко було уявити.
— Бриджитту ти вже знаєш. Вона — донька Морріґани.
У Бриджитти було світло-русяве волосся і такі самі очі, як у матері.
— Поруч із нею сидить Іан — слуга, який за зовнішністю молодого чоловіка приховує великий досвід. Кажуть, він на власні очі бачив королеву Єлизавету Першу, але я не можу сказати, чи це правда. Принаймні, він сам розповідав мені про часи, коли Кромвель лютував в Ірландії. Це він бачив напевно! — Іві усміхнулася. — Останнього в колі, Кіарана, ти теж уже знаєш. Він — член клану Ліцана. Кіаран виглядає досить юним, але не дай себе ошукати. Ніхто з нашої родини не вміє краще перетворюватися на будь-яку тварину. І, звісно, він може розчинятися в тумані та закликати вітри, щоб вони дули туди, куди він забажає.
Аліса уважно подивилася на вампіра. На момент обернення йому було трохи за двадцять. Через світло-русяве волосся й бліду шкіру він здавався безбарвним, обличчя — наївним і простодушним. Поруч із мужнім Іаном він був майже непомітний.
Аліса й далі розглядала Кіарана, коли Доннах, який досі тихо перемовлявся з Катрионою, нарешті підвівся.
— Ніч добігає кінця, але в нас є ще кілька годин, доки втома не зажене нас у труни. Тут, унизу, сонячні промені хоч і не можуть вам зашкодити, але ваш режим не зміниться. Потрібно докласти чимало зусиль, щоб подолати власну природу. Та зараз у цьому немає потреби. Ми обмежимо час навчання ніччю.
— Як передбачливо, — пробурмотів Лучіано й скривився.
— Ви навчатиметеся закликати летючих мишей. Щойно вам удасться досягти того, щоб тварина лишалася з вами, ви зможете навчитися користуватися їхніми органами чуття в темряві. Не здавайтеся, навіть якщо ваші зусилля не одразу увінчаються успіхом, адже той, хто опanuє це, матиме неоціненну перевагу над іншими.
— О так, у яскраво освітлених бальних залах Відня мені терміново може знадобитися парочка летючих мишей, що кружлятимуть над моєю головою, — з’їдливо кинула Анна Крістіна.
Доннах проігнорував її слова, хоча напевно їх чув.
— Катриона, Анмірі та Кіаран скеровуватимуть і підтримуватимуть вас під час занять. Розділіться на три групи.
Він зачекав, доки юні вампіри зберуться довкола Ліцана, а потім загасив вогонь у центрі — і печера відразу поринула в морок.