СПРАГА

Після ночі, проведеної разом із Перегрином, Ані зазвичай одразу поверталася до Онанейру. Але цього разу вона відчула, що її спрага крові так і не була втамована.
Так, і цього разу він поділився з нею здобиччю, та навіть у вовчій подобі м’ясо не тішило її. Хоч Ані й вилизькала кров, що текла з роздертого горла, це була лише тваринна кров — вона трохи притупила спрагу й дала сили жити далі, але не принесла того задоволення, яке могла подарувати лише людська кров. Воно було сильнішим навіть за злиття в коханні.
Можливо, Перегрин знав про це, хоч вони ніколи не говорили на цю тему. Ані насолоджувалася його присутністю, ночами, проведеними разом на болотах, спільним полюванням, але тепер її єдиним бажанням було напитися свіжої людської крові. А єдиними людьми, яких вона відчувала навіть на такій відстані, були робітники рудника — втомлені після важкого дня, вони спали в будинку за галявиною.
Ані не стала довго вагатися.
Вона спрямувала свій розум до Перегрина. Він уже біг болотом. Було надто далеко, щоб він міг упіймати її думки. Чудово.
Вампірка вистрибнула на галявину, прослизнула повз спорожнілу лебідку. Вона відчула тепло двох коней у стайні — цілий день вони без упину й тупо ходили колом, обертаючи дерев’яну бочку, завдяки чому через велике колесо витягували вантаж, підвішений на двометровому канаті. Коні фиркнули, відчувши небезпечного хижака, але їхня кров Ані не приваблювала.
Вона безшумно наблизилася до будинку. Точніше, тут було кілька вузьких, притиснутих один до одного будиночків. Люди, крові яких вона так прагнула, спали за дверима, але для вампірки це не було перешкодою.
Ані зупинилася біля останнього дому. Тут спали діти — їхня юна кров манила її найсильніше.
Кілька митей вона стояла цілком нерухомо, закликаючи туман. Примарні клуби закрутилися навколо неї, роблячи тіло невагомим. Зеленкуватий серпанок просочився крізь щілини, знову згустився в оселі — і з нього вийшла вампірка.
Вона озирнулася.
У вогнищі ще тліли залишки торфу, випускаючи їдкий чорний дим. У кімнаті стояв грубий стіл, кілька табуретів, полиця з глиняним посудом і трохи харчів. За столом спав чоловік, поклавши голову з розкуйовдженим волоссям на руку. Його тіло піднімалося й опускалося в такт хрипкому диханню. Він навіть не зняв важких чобіт, до яких прилипла глина з уламками каміння з рудника.
Ані підійшла ближче й понюхала його шию. Вона відчувала, як під брудною шкірою пульсує кров — попри піт і бруд, крізь які навіть не було видно артерії. Різкий запах йоду її не відштовхував, але випари землі, з якої робітники добували свої скарби, залишили б гіркий, неприємний присмак: барит і цинк, мідь і пірит, флюорит і сірка. Усе це не лише в’їлося в давно немиту шкіру, а й текло його жилами. Старий чоловік працював на руднику майже два десятиліття. Його легені були просякнуті цим, він ковтав це разом із водою зі фляги під час вечері.
Ані відвернулася.
Ні. Тут є краща кров.
Вона швидко піднялася вузькими сходами. Під похилим дахом на солом’яних матрацах спали чоловіки, жінки й діти.
Ані підійшла до першого ложа.
Маленький хлопчик тулився до дівчини, яка скоро мала стати дорослою. Вампірка відчула: її тіло вже готувалося до першої менструації. Хлопчик виглядав ситим, а дівчина була страшенно худою — і все ж її кров вабила Ані надзвичайно.
Вона обережно відгорнула тонку вовняну ковдру. Руки дівчини були вкриті мозолями від важкої праці, в деяких місцях шкіра була здерта.
Ані нахилилася.
Дівчина тихо зітхнула, коли гострі зуби прокололи шкіру. Тепла кров потекла в горло вампірки, і вона застогнала від насолоди. Відчуття були дивовижні — п’янкі, животворні. У крові вже відчувався ледь гіркуватий присмак металів, але він був не надто сильним, щоб зіпсувати насолоду. Навпаки — робив смак цікавішим.
Ані ледве опанувала себе й зупинилася, перш ніж серцебиття дівчини ослабло. Кілька крапель крові вбралися в ковдру, коли вона знову обережно накрила дівчину.
Вона одужає. Якщо, звісно, важка праця й мізерне харчування не виснажать її надто сильно. Та кілька днів вона не зможе спускатися в шахту чи вибивати молотом шматки руди з каменю.
Потім Ані скуштувала кров хлопчика. Вона була чистою. Він ще не знав тяжкої праці й мороку рудника. Вампірка випила зовсім трохи — і не відчула насичення.
Наостанок вона зробила кілька ковтків крові сильного молодого чоловіка, який ділив ложе з вагітною дружиною.
Задоволена, Ані покинула будинок і, похитуючись, рушила через галявину. Та відчуття ситості все одно не прийшло. Такою була її сутність.
Як завжди, її думки звернулися до минулого, і лише побачивши перед собою покинуту хижину, вона зрозуміла, куди привело її підсвідоме. Очевидно, це сталося тому, що вона й досі відчувала зв’язок зі своїм людським життям.
Ховаючись за кущами й деревами, Ані обережно наблизилася до вікна, щоб послухати, про що говоритимуть сьогодні на таємній зустрічі.
Цього разу тут було більше чоловіків. Вона відчула собак, замкнених у сусідній кімнаті, але не звернула на них уваги, бо саме в цю мить пролунало ім’я, яке змусило її насторожитися.
Говорила жінка на ім’я Карен, і в її голосі дзвеніло захоплення.
— Дорогою до Дубліна я говорила з нею, і вона висловила готовність підтримати нашу справу. Джейн Елджі приїде до нас!
— Хто така Джейн Елджі? — з подивом запитав юний Коуен, тоді як його сестра тихо скрикнула.
— Вона поетеса, — відповів Майлз. — Прізвище Елджі вона носила ще до шлюбу з лікарем Вільямом Вайлдом.
— Велика поетеса! — наголосила Карен, перебиваючи його. — Під псевдонімом Сперанца вона критикувала британський уряд! Вона пильна, мов наші легаві собаки. Коли видавця газети «Нейшн» заарештували, вона взяла на себе видання газети й розповсюджувала її накладом у двісті п’ятдесят тисяч примірників до 1848 року, поки газету остаточно не заборонили! За кілька років вона вийшла заміж за Вайлда й народила йому двох синів.
Очі Неллі сяяли від захоплення. Дівчина й сама мріяла колись зіграти важливу роль у боротьбі з Британською імперією. У думках вона вже здійснювала героїчні вчинки й приймала муки заради батьківщини.
У Ані виникло дивне відчуття.
Невже це було співчуття?