ДРАКАС

Літо добігало кінця. На Відень опустилася ніч, і всюди — на жвавих вулицях та вздовж Прахтштрассе, що вела до королівського палацу — засвітилися газові ліхтарі. Був четвер, і вишукане товариство готувалося до королівського балу або до вечора в одному з міських театрів. Ніч обіцяла бути довгою — але що з того? Адже вдень можна спати скільки завгодно.

В одному з особняків на новій Рінгштрассе, що оперізувала старий центр Відня на місці середньовічного рову, теж прокидалося життя. Цей дім радше нагадував палац — і належав зовсім особливій родині, котра вважала, що її походження нітрохи не поступається найдавнішим аристократичним родам Австро-Угорської імперії.

На чолі клану Дракас стояв барон Максиміліан, який зазвичай з’являвся в товаристві своєї сестри Антонії. Він був високий, темноволосий, з правильними шляхетними рисами обличчя — майже такими, як у всіх членів їхнього роду. На його обличчі красувалася доглянута борода — точнісінько як у молодого імператора. Його сестра Антонія була дуже схожа на нього, але мала таку осліпну красу, що чоловіки з вищого світу оберталися їй услід і не могли відвести погляду, наче бачили видіння. Лише злісно стиснуті губи руйнували гармонію. «І, звісно, її різкий голос», — подумав Франц Леопольд, коли почув його зовсім несподівано.

Юний вампір блукав палацом без діла. Стелі сяяли позолотою, важкі штори гармоніювали з оббивкою кушеток і крісел, а канделябри мерехтіли у світлі свічок. Так, палац Дракасів був розкішний. Франц Леопольд розглядав навколо себе, замислено. Раніше він ніколи не зупиняв на цьому уваги, але тепер, після року, проведеного в Золотому Домі Нерона в Римі, він бачив Віденський палац інакше. Безперечно, колись Домус Ауреа був ще величнішим, але відтоді минуло майже дві тисячі років — і тепер під Оппійським пагорбом лишилися лише вологі підземні зали та коридори. Та попри це, на обличчі молодого вампіра з’явилася усмішка, коли він згадав ті місяці.

— Чого це ти так безглуздо скалишся? — запитав його кузен Карл Філіп, зненацька з’явившись із-за рогу.

За ним крокувала старша кузина, Анна Крістіна. Усмішка Франца Леопольда зникла.

— Я просто думав про цей так званий Domus Aurea і про те, як нам слід радіти, що ми знову вдома.

Карл Філіп скривився. Він, як і Франц Леопольд, був високим, струнким, темноволосим, із темно-карими очима та довгими віями, але поруч із кузеном здавався його спотвореним відображенням у дзеркалі.

«Франц Леопольд — найвродливіший хлопець у світі. Він ідеальний. Такої досконалості не створив би жоден художник чи скульптор», — часто говорила Марі Луїза, наймолодша в роді Дракасів. Після цих слів її погляд завжди ставав нетерплячим, і вона відкидала назад свої довгі розкішні темні кучері, поки нарешті не чула у відповідь те, чого прагнула: «Франц Леопольд справді найвродливіший юний вампір, але ти й Анна Крістіна — найпрекрасніші вампірки, які коли-небудь жили на землі!»

— І що ви замислили? — поцікавився Франц Леопольд. — Щось сталося?

— Анна Крістіна хоче піти до баронеси, — відповів Карл Філіп. — А я, на свою біду, дозволив переконати себе піти з нею.

Франц Леопольд ошелешено подивився на них.
— І що вона там збирається робити? — запитав він, злегка знизивши голос.

— Вона більше не бажає відвідувати цю кляту академію для юних вампірів.

— Так, бо я вже доросла вампірка, і дитячі забави мене більше не цікавлять, — різко сказала Анна Крістіна.

— Барон Максиміліан дивиться на це інакше й навіть не хоче обговорювати, — зітхнув Карл Філіп. — Але Анна Крістіна уявила, що зможе переконати баронесу. І я мушу їй у цьому допомогти!

Його голос звучав із відвертим роздратуванням. Франц Леопольд ледве стримав сміх. Його кузенові далеко було до Анни Крістіни — вона вміла домагатися свого, принаймні Карлом Філіпом крутила, як хотіла. Та чи зможе вона переконати сестру глави клану — ось у чому питання.

Несподівано обличчя Карла Філіпа проясніло.
— Ти повинен піти з нами! Баронеса без тями від тебе. Якщо вона взагалі когось і послухає — то тільки тебе. І жодних заперечень!

Карл Філіпп схопив його за руку.
Франц Леопольд міг би легко вирватися з його хватки, хоч Карл Філіпп був на рік старший і трохи сильніший. Та він лише кивнув. Йому стало цікаво — як обернеться ця розмова. Хоча в її результаті він не сумнівався ні на мить.
Анна Крістіна, сповнена самовпевненості, швидко підійшла до дверей, що вели до покоїв баронеси Антонії.

— Що вам треба? Хіба не бачите, я зайнята?

Від такого різкого тону Анна Крістіна навіть трохи відступила назад — її впевненість на мить похитнулася. Але вже за секунду вона знову опанувала себе, зробила елегантний реверанс, від чого хитнувся її широкий кринолін, а потім гордо випросталась.

— Перепрошую, що потурбувала вас, баронесо Антоніє. Я хотіла б обговорити з вами дуже важливе питання, — хоробро сказала вона.

— Важливе для мене чи для тебе? — уточнила сестра очільника клану, не підводячи погляду від своїх довгих нігтів, які саме зараз обережно підпилювала одна з її нечистокровних служниць, надаючи їм загостреної форми.

— Важливе для родини, — зухвало відповіла Анна Крістіна.

Баронеса нарешті підвела на неї погляд.
— Справді?

— Я думаю, ніхто не виграє від того, що я повинна супроводжувати дітей, — вона з презирством виділила це слово, — на їхні заняття в Ірландію.

— Ніхто? І чому ж?

— Я доросла…

— Ти не доросла, — перебила її баронеса. — Ти ще не пройшла обряд посвяти, а тому не належиш до числа дорослих вампірів чистої крові.

— Але ж незабаром, ще до зимового сонцестояння, мені виповниться сімнадцять! І тоді я матиму право полювати й пити людську кров!

Вона схрестила руки на грудях. У цей момент Францу Леопольду вона здалася розпещеною дитиною. Не вистачало ще, щоб тупнула ногою. Очевидно, баронеса подумала те саме, бо її лоб сердито зморщився.

— Коли ти станеш дорослою, вирішуватиму лише я — або барон. Рік в Ірландії тобі не зашкодить, навіть якщо я й сама не маю високої думки про всю цю академію. А коли повернешся, тоді поговоримо про ритуал.