ВЕЧІР В ОПЕРІ

Кардинал скликав їх на зустріч, і ось вони, один за одним, спускалися сходами на таємне зібрання, як завжди, закутані в широкі плащі з каптурами та в червоних масках на обличчях. Кардинал також надів маску й чорний плащ, що прикривав його пурпурову мантію. Він мовчки окинув поглядом чоловіків, які входили, вклонялися йому та займали місця за столом. Останній стілець залишився порожнім. Отже, вампір не збирався брати участь у зустрічі. Або ж знайшов собі іншу жертву? Кардинал швидко обвів поглядом укутаних у плащі постатей. Точніше — їхні тіні. Судячи з усього, під плащами й масками ховалися звичайні люди. Напруга трохи спала. Він відкашлявся.

— Почнімо. У мене добрі новини. Ми ще на крок ближче до нашої мети. Папа, як і раніше, тішиться міцним здоров’ям і служить нашим планам. А лави довкола Вікторіо Еммануеле ІІ та його парламенту стають усе… скажімо так, рідшими. Після смерті Ратацці Депретіс натякнув, що хотів би піти у відставку через хворобу!

Інший учасник підхопив:

— Граф Робілан теж почувається недобре. Він страждає на недокрів’я й настільки ослаб, що його заступник змушений перебрати обов’язки міністра закордонних справ на кілька тижнів, поки лікарі лікуватимуть його переливанням крові.

Кардинал задоволено кивнув.

— Чудово. Далі.

— З наближених стало відомо, що граф Бальбо хоче повернутися на батьківщину. Король зовсім не радий втраті своїх радників. Але граф заявив, що настав час подбати про власні землі. У будь-якому разі я чув від його слуги, що сам граф казав: клімат у Римі здається йому надто нездоровим.

— Прекрасно! — потер руки кардинал. — Наступний!

Так ішло по колу. Один повідомив про неспокій у Римі: простий люд уже достатньо наляканий таємничими вбивствами й вигнанням «диявола». Поліція не впоралася. Хто ж, як не Церква, зможе допомогти?

Від цих новин кардинал ніби сп’янів, наче перепив міцного вина. Справи йшли як слід. Впливові урядовці зникали, хворіли або добровільно залишали Рим. Так триватиме ще деякий час. А одного дня, коли король помре, народ буде готовий вітати Папу як єдиного володаря й спасителя. А згодом постане армія, яка зітре з обличчя Італії все нечестиве!

Кардинал уже збирався закінчити збори, коли хтось підняв руку.

— Ваше високопреосвященство, дозвольте одне питання.
— Так, будь ласка.
— А ви не вважаєте небезпечними заплановані розкопки пагорба Оппій?

Було б неправильно зізнатися, що він узагалі не має уявлення про сказане, але кардинал був так ошелешений, що лише витріщився на мовця.

— Поясніть докладніше! — нарешті промовив він.
— Археолог де Россі, повернувшись до Рима, нещодавно зустрічався зі Святішим Отцем. Пій після цього відправив камерленго до короля. І король, і парламент виявили зацікавлення проектом та заявили про свою підтримку!
— Що ж він хоче розкопати цього разу? — намагаючись говорити спокійно, спитав кардинал.
— Вони шукають Domus Aurea — Золотий палац Нерона.

Кардиналу Анджело здалося, ніби земля захиталася під ногами.

— Це не повинно вас непокоїти, — хрипко мовив він. — Я подбаю, аби в тій місцевості жодних розкопок не велося. — Він схопив плащ і накинув його на плечі. — Наша зустріч закінчена! Нехай Господь буде з нами й підтримає наші святі цілі.

Члени організації пробурмотіли у відповідь належну формулу, а кардинал, не звертаючи уваги на них, кинувся вгору сходами. Уже завтра він попросить аудієнції у Папи й дасть зрозуміти, що надалі всі плани слід обговорювати спершу з ним!

---

Наступного вечора після іспиту граф Клаудіо повідомив:

— Сьогодні занять не буде. Перш ніж наші гості поїдуть, ми всі разом підемо в оперу. Це значна подія, на якій збереться безліч людей. Це може збентежити вас, навіть налякати, або, навпаки, надихнути. Щоб спокуса не була надто сильною, ви не маєте права залишатися наодинці! Ходіть парами чи трійками й насолоджуйтесь вечором. Крім того, за кожним учнем я закріплю тінь, що стежитиме за ним. А тепер повертайтеся до своїх кімнат, і нехай вам допоможуть переодягтися в щось святкове.

Його погляд, що зупинився на Алісі, виражав несхвалення, адже на ній, як завжди, були штани, сорочка й жакет. Хоча навіть у них вона виглядала набагато ошатніше за Джоанн чи її ще більш недоглянутого кузена Фернанда.

— І жодних котів чи щурів! — додав граф, виходячи із залу під золотою стелею.

Фернанд і Мауріціо невдоволено скорчилися. Рафаела сяяла й тихенько підспівувала собі, збираючи порожні чаші.

— Ти теж ідеш? — запитала Аліса.

Молода служниця кивнула.

— Старець Марчелло запросив мене супроводжувати його — спершу в оперу, а потім ще в одне місце, куди вас не пустять. І граф Клаудіо не заперечив. А я вже цілу вічність ніде не була!

— Марчелло?

У пам’яті Аліси виринув невиразний образ старця, який докоряв графу.

Рафаела злегка скривилася.

— Так, звісно, є й приємніші партнери для ночі в Римі, але я не хочу скаржитися. Якось впораюсь із ним, і вже не можу дочекатися, коли опинюся в опері!

Вона швидко поставила останні чаші на піднос і поспішила з залу, аби перевдягтися, адже цього вечора навіть нечистокровним дозволили скинути свої сірі нудні строї та вбратися у святкові сукні. І хай вони були не такими розкішними, як у чистокровних вампірів, проте це все одно приносило справжню радість!
Усі учні, окрім Дракасів, які завжди виглядали так, ніби збиралися на бал, мали перевдягнутися. Причому граф наказав принести сукні й обом австрійським вампіркам — у стилі, що відповідав місцевій моді: без широкого криноліну, зате з турнюром і акуратним шлейфом.

Сукня Аліси була небесно-блакитною з відтінком лазурі й чудово пасувала до її очей, які на цьому тлі здавалися ще яскравішими. Дві молоді служниці допомогли їй завити світле волосся локонами щипцями й заколоти зачіску гребінцями та шпильками, прикрашеними коштовним камінням.

Сукня Іві була бірюзовою. Своє сріблясте волосся вона сховала, наскільки могла, під кокетливий капелюшок зі страусовим пір’ям. А К’яра у своїй криваво-червоній сукні з чорним мереживом виглядала просто чарівно! Юні вампірки важливо ходили з піднятою головою і навіть не намагалися приховати хвилювання. Лише Джоанна була єдиною дівчиною, яка зовсім не раділа такій зміні. Вона дивилася на свою скромнішу сукню, що не так підкреслювала фігуру, як у подруг, і почувалася ніяково.