ВЕЛИКІ ПЛАНИ

Холодний вітер пронісся вихором площею Святого Петра, над палацом Папи. Спокійний час у саду закінчився. Пій IX сидів за своїм секретером, але ніяк не міг зосередитися на листі посланця, що лежало перед ним. Він відіслав помічників із кімнати, аби бодай кілька хвилин побути наодинці. Так, саме самотності йому катастрофічно бракувало. Це й була ціна за пост батька всіх католиків. Коли він був простим священником, а згодом єпископом, йому не доводилося тримати на плечах увесь світ. Як давно це було! Пій IX заплющив очі. Він був страшенно втомлений.

«Я старію. Я став занадто старим!» Він торкнувся рукою червоних каменів намиста, що висіло на його шиї, приховане під накидкою. Як же він ненавидів цю прикрасу! Йому здавалося, що слід зірвати її з грудей і жбурнути геть. Або розтоптати ногами, наче огидну змію.

Зітхнувши, Пій IX усміхнувся й промовив:
— Я стаю старим і дивакуватим.

Як узагалі можна ненавидіти прикрасу? Ні, ці почуття швидше стосувалися того, хто подарував її й постійно наполягав, щоб Папа ніколи не знімав намисто.

Пій IX здригнувся від несподіваного стуку у двері. Невже це сам кардинал Анджело? Відраза накотила на нього, мов приливна хвиля. Він розумів, що такі почуття негідні Папи, але нічого не міг із собою вдіяти. Може, відправити кардинала десь на Амазонку чи в Аляску? Сам колись думав про поїздку в Чилі. Які муки! Справжнє випробування Бога. Пій IX ледве стримав зітхання. Якби ж усе було так просто. Великі Папи епохи Відродження не цуралися заслати опонента у вигнання чи вирішити проблему дрібкою отрути. Він поспіхом перехрестився. Чи був кардинал справді його супротивником? Можливо, він лише хотів дати Пію IX те, про що міг мріяти будь-який Папа: панування над об’єднаною Італією. Владу над божественною державою!

— Святійший отче? Дозвольте потурбувати вас?

Це був голос камерленго. Тепер Папі нічого не залишалося, як дозволити тому увійти.

Спершу у дверях з’явилася сива голова, а потім — простий темний одяг. Секретар склав руки й уклонився.
— Прийшов синьйор Джованні Баттіста де Россі й бажає поговорити з вами.

Обличчя Пія IX одразу просвітліло.
— Як чудово! Так, негайно приведіть його до мене. Мені дуже цікаво почути про його плани.

Камерленго набув трохи кислуватого вигляду, але стримався від коментарів і поспішив ввести гостя. Папа підвівся назустріч археологу.

— Ах, дорогий мій синьйоре де Россі! Я так радий, що ви знову повернулися до нашої країни. Ви зробили так багато для Рима й усього християнського світу. Сідайте, дорогий мій. Вип’єте зі мною келих вина?

Синьйор де Россі подякував Папі й опустився на край незручного крісла, зробленого ще в добу великих французьких королів, з якого вже почала осипатися позолота. Папа підняв свій келих.

— За ваші великі відкриття! Катакомби святого Калліста з папськими криптами та кубікулою Северія! Ах, я й досі пам’ятаю, наче це було вчора. Зізнаюся, я щоразу відчуваю трепет, коли згадую, як ви ввели мене в минуле перших християн. Які у вас плани? Бажаєте з вашим колегою синьйором Каніною продовжити розкопки біля Аппієвої дороги?

Россі похитав головою.
— Ні, мене цікавить дещо інше. — Його обличчя стало таємничим. — Ця думка переслідує мене вже кілька років, відтоді як ми взялися за першу частину Колізею.

У Пія IX раптово побігли мурахи по тілу. Ті розкопки в Колізеї супроводжувалися дивними нещасними випадками. Вночі не лише перепилювали риштування й псували обладнання, але й кілька робітників загинули. І причиною їхньої смерті було не падіння з висоти чи завал — таке траплялося на розкопках. Ні, їхні тіла знаходили вранці просто на майданчику, де велись роботи. У них були дивні вивихи й ані краплі крові в тілі. Пішли чутки про вампірів і привидів, і простий люд ледь не підняв повстання. Кардинал зупинив розкопки й заборонив втручатися в таємниці Стародавнього Рима — не лише в Колізеї, але й на Палатинському пагорбі та Римському форумі біля підніжжя Капітолійського пагорба. Лише після цього місто знову заспокоїлося.

— І про що ж ви думаєте цього разу? — запитав Папа, напружено сплівши пальці.

Замість відповіді Джованні Баттіста де Россі відкрив папку й подав йому кілька малюнків.
— Вам знайомі ці зображення, святійший отче?

Пій IX кивнув.
— Звісно. Навіть у моєму палаці й у замку Святого Ангела є подібні картини.

Археолог кивнув.
— Так, свого часу вони були дуже популярні. Таке мистецтво називали гротескним — від назви місця, де їх знаходили: у гротах і підземних житлах! Художники спускалися туди на канатах крізь отвір у стелі й потрапляли у дивовижний світ чудес. Пінтуріккіо, Перуджіно, Філіппо Ліппі й навіть сам великий Рафаель — серед тих митців епохи Відродження, що часто користувалися цим стилем. Але потім це місце знову було віддане забуттю.

— Що ж це за місце? — вимогливо спитав Папа.

Археолог зробив паузу.
— Це Золотий дім Нерона, Домус Ауреа!

Папа закашлявся. Коли він нарешті заспокоївся, прохрипів:
— Це неможливо! Всі знають, що наступники Нерона стерли його сліди й зруйнували палац!

— Але не повністю! Імператор Траян звів свої терми поверх східного крила. І саме там, довкола пагорба, нам треба шукати! Що ви думаєте про це, святійший отче?

Його захопленню, здавалося, не було меж, але Пій IX зволікав із відповіддю.
— А чому ви захотіли нагадати нам саме про Нерона? Адже він віддав на страшну смерть стількох християн? — після довгої паузи поцікавився Папа.

Археолог кивнув.
— Це правда. Але якщо його знову згадають, то вшанують і безліч мучеників.

— Це гарна думка!

Пій IX відкинув думки про грізного кардинала й віддався передчуттю радості від неоціненних відкриттів. Його щоки розчервонілися.
— Я подумаю, чим зможу допомогти вам зі своєї скарбниці. Ні, не дякуйте поки, це буде небагато. Папа — в’язень у власному палаці. Але я відправлю хорошого дипломата до короля та його парламенту, щоб підтримати вашу справу. Це тепер їхнє місто. А ви повинні зробити все, щоб Рим повернув собі велику історію!