СТАРЕЦЬ ДЖУЗЕППЕ

Наступного вечора, коли вони зайшли до класу, то з великим подивом побачили старця Джузеппе, який відпочивав на кушетці біля вчительського пульта. Він підняв кістляву руку й дав знак, аби всі сідали на свої місця. Звісно, це було куди краще, ніж заняття у сеньйорів Летиції та Умберто, яких учні між собою називали «катами». Та Аліса відчула певне розчарування, зрозумівши, що сьогодні вправ із захисту від церковних сил, очевидно, не буде.

Старий вампір відкашлявся.
— Я хотів би поговорити з вами про політику. Але не про людську політику. — Він тихо хихикнув, а тоді додав: — Ах, яке здивування я бачу на ваших обличчях! Ви, мабуть, питаєте себе, до чого це вам, чи не так? Насправді — значно більше, ніж ви думаєте. Гарний політик насамперед уважно вивчає свого супротивника, щоб оцінити власні шанси та можливу небезпеку. Як ви гадаєте, хто наш найнебезпечніший ворог?

Старець поглянув на учнів. Дехто лише знизав плечима.
— Ну, Фернандо? Що думаєш? — звернувся Джузеппе до незграбного юного вампіра з Парижа.

Перш ніж відповісти, Фернандо трохи почухав черевце своєї пацюки.
— Люди, — нарешті мовив він.

Кілька однокласників пирснули зі сміху.
— А ти можеш пояснити, чому так вважаєш? — поцікавився старець.

— Але ж це очевидно. Ми — мисливці, а вони — наша здобич. Звісно, їм це не подобається, тож вони стають нашими ворогами. Серед них навіть з’являються мисливці на вампірів, які озброюються й намагаються вести з нами боротьбу.

Для Фернандо це була неймовірно довга промова, тож він втомлено замовк.

Джузеппе звернувся до симпатичної віденки, що сиділа поряд:
— Марі Луїзо, якщо Фернандо має рацію, тоді, мабуть, не всі люди однаково небезпечні для нас, чи не так? Хто ж тоді наш найгірший ворог?

— Мисливці на вампірів, як уже сказав Фернандо.

— Гм… А чи є інші думки?

— Папа Римський! — вигукнула К’яра. — Адже саме він наказує своїм кардиналам і єпископам переслідувати нас і винищувати.

— Якщо він узагалі вірить у наше існування, — заперечив Малколм.

— Авжеж вірить! — обурився Мервін. — Церква завжди вела з нами війну.

Малколм кивнув.
— Це правда. Та все ж далеко не всі нині переконані, що ми справді існуємо. — Він глузливо всміхнувся. — А Дарвін, наскільки я пам’ятаю, у своїй теорії походження видів нас узагалі не згадав.

— Як і в Біблії, — додав Мервін. — Там нас теж не записано ані серед творінь Бога, ані серед тих, кого породив Люцифер. Проте в Ірландії всі знають, що ми є.

Старець підняв руку з натягнутою, мов пергамент, шкірою.
— Ах, які гарячі дебати! Зізнаюся, мені це подобається. Та все ж ви не згадали про одну групу.

Він почекав і нарешті промовив лише одне слово:
— Вампіри!

Це слово пронеслося над принишклими учнями й відлунало від стін. Юні вампіри з шести кланів завмерли в подиві. Дехто обмінявся здивованими поглядами.

— Так, подумайте над цим. Чому ви тут? Хіба ви мріяли про це ще кілька місяців тому? Що ви думали про інші родини? Які історії та плітки чули про інші клани? Напевне, вам казали, що вони значно нижчі за вас? Що вони мстиві й злі? Що заслуговують лише на знищення?

— І цілком заслужено, — тихо кинув Франц Леопольд. Його почули не лише Аліса, яка сиділа попереду, а й сам старець.

— «Цілком заслужено»? Що ж, можливо. Я знаю горду родину Дракас, і за своє довге життя мені не раз випадало битися не на життя, а на смерть із членами ворожих кланів. І виходить, що я сам був ворогом вампірів, бо своїми руками сприяв винищенню нашого роду! І ви теж станете такими, якщо замість того, щоб допомагати одне одному й ділитися силами, будете переслідувати собі подібних. Сьогодні ви, можливо, лише кепкуєте одне з одного й влаштовуєте дрібні бійки, але що буде за кілька років? Вийдете з мечем у руках, аби виривати серця й відтинати голови?

Учні з жахом втупилися в старого Джузеппе. Дехто й зовсім занімів від шоку.

— Той, хто виступає проти глави роду й проти єдності кланів, і є найбільшим ворогом для нас, вампірів!

Старець на хвильку замовк і знову приліг на свою кушетку. Його щоки здавалися зовсім запалими. Він заплющив очі — промова виснажила його. Учні почали перешіптуватися, дедалі гучніше, та зненацька Джузеппе знову випрямився й кинув на них грізний погляд.

— Я хочу, щоб ви написали твір про історію полювання на вампірів. Ви здивуєтеся, дізнавшись, як багато написано на цю тему. І ще ви відкриєте для себе, що дуже часто протягом століть саме ми ставали причиною загибелі власних побратимів і тим самим підігрували людям. А тепер — ідіть. Я звільняю вас на решту ночі.

Після цих слів він і сам підвівся й, човгаючи ногами, поплентався з класу.

— І що ж нам писати? — застогнав Лучіано, втупившись у порожній аркуш перед собою.

Вони сиділи утрьох у спільній залі. Окрім них, там була ще пара вампірів. Малколм повернувся з кількома книжками й опустився на вільне місце.

— Ти був у бібліотеці? — спитала Аліса. — Я чула, там зібрані справжні скарби.

Малколм похитав головою. А Лучіано підвів очі від аркуша.
— Леандро нікого туди не пускає. Хіба що сам граф стоятиме поруч і пригрозить повисмикувати його вишукану гривку волосина за волосиною.

— Що? А старець Джузеппе казав мені, що я можу туди ввійти! — вигукнула Аліса, відчуваючи гірке розчарування. Вона так тішилася думкою, що зможе нарешті спокійно переглянути старі фонди, й сподівалася, що не всі книжки будуть італійською чи латиною. За минулі тижні вона кілька разів намагалася знайти бібліотекаря, та у вільний час його там майже не було.

Лучіано махнув рукою.
— Та що його слухати! Він уже давно зсунувся з глузду. Недарма ж кілька десятиліть тому йому довелося передати управління родиною своєму онукові Клаудіо. І, запевняю вас, відбулося це зовсім не мирним шляхом. З обох боків безслідно зникло по кілька вампірів.

— А в мене склалося враження, що він підтримує графа Клаудіо, — здивовано мовила Аліса.

Лучіано кивнув.
— Так, тепер — так. Після того як Джузеппе змирився зі своїм статусом старця, все пішло інакше. Він став найпалкішим прибічником свого онука, тож тепер захищатиме Клаудіо та його рішення вогнем і мечем. — Лучіано криво всміхнувся.