НОВІ ВІДВІДУВАЧІ

Францу Леопольду було нудно. Він уже кілька разів проходив повз її спальню, але біля саркофага Аліси завжди хтось був. Не те щоб він сильно прагнув опинитися серед її відвідувачів. Він взагалі вважав абсолютно зайвим, що вона робила з цього таку драму і, наче помираюча імператриця, приймала гостей біля свого ложа! Роздратований, він пройшов повз її спальню вп’яте й наткнувся на Карла Філіппа та його тінь Тибора.

Кузен запропонував скористатися нагодою, поки ця жахлива дівчина була прикована до свого саркофага:
— Ми могли б ще раз підстерегти Лучіано й добряче його проучити, як він того й заслуговує.

Але Франц Леопольд лише відмахнувся і пішов далі. Потім він побачив, як Іві з Сеймоуром завернули за кут і зникли в бік кімнат напівкровних. Він вирішив піти за ними, як раптом до його вух донісся голос, володарку якого він впізнав би й за сотні кілометрів. Невже це була вона?

— Залишайся тут! — наказав він Матіасу, який, будучи його тінню, із байдужим обличчям і потупленим поглядом завжди слідував за ним на кілька кроків.

Франц Леопольд поспішно перетнув порожню кімнату відпочинку і завернув у найближчий коридор, у кінці якого в ту ж мить зникло пишно розфарбоване плаття з криноліном. Такий широкий кринолін носила тільки одна вампірка — баронеса Антонія! Але що вона знову робила тут, у Римі? Чи ще не повернулася до Відня? Франц Леопольд підійшов на таку відстань, щоб розчути слова.

— Графе Клаудіо! — різким тоном вигукнула вона. — Я з вами говорю! Я хочу точно знати, що сталося і чому ви не порахували за потрібне нас повідомити!

— Ви ж і так уже дізналися про це, — ухильно відповів граф.

— Так, але лише тому, що мій брат дуже обережний і попросив мене залишатися поруч.

— Залишатися поруч таємно! — поправив її граф Клаудіо. — Ми б із задоволенням надали вам відповідне житло!

Баронеса проігнорувала його слова.
— Я вимагаю повідомити, як справи у Франца Леопольда.

— У нього все прекрасно, — граф теж підвищив голос. — Я вже говорив вам! З ним нічого не сталося. Аліса з клану Фамалія провалилася у обвалений склеп і впала в катакомби на рівень нижче. Нічого трагічного! А без свідомості вона була лише тому, що під час падіння втратила свій амулет.

Баронеса махнула рукою.
— Мене не цікавлять Фамалія. Набагато важливіше те, що ви не контролюєте ситуацію у своєму місті. Я зібрала інформацію. Це жахливо! За останні місяці зникли кілька членів клану Носферас! І це були не тільки старці, які самі вирішили завершити своє існування. Хочете побачити список?

— Я його знаю.

Але баронеса з Відня не хотіла заспокоюватися.
— Два старці, один напівкровний і три члена клану! Наші діти можуть бути наступними. І при цьому ви не вживаєте жодних заходів!

— Я вживаю дуже багато заходів, але не повинен обговорювати це питання з вами, дорога баронесо. Молодим вампірам нічого не загрожує! Вони виходять із Золотого дому тільки під наглядом досвідчених членів родини та слуг!

Баронеса зло прошипіла:
— Можливо, вас не хвилює зникнення деяких членів клану Носферас. Я чула про суперечки й непокору у вашій родині. Ваш трон хиткий! В будь-якому випадку тепер я знаю, що треба повідомити іншим. І я вас запевняю: діти Дракас більше не залишаться в Римі, ми подбаємо про це! Вони мають бути у Відні.

Чи поступиться граф її вимогам? Франц Леопольд підійшов ще трохи ближче.

Шовкові спідниці зашурхотіли.
— Хто там? Виходь із свого укриття! — Голос баронеси став ще пронизливішим.

Франц Леопольд рвонув за найближчий кут і побіг коридором геть. Баронеса була в одному зі своїх небезпечних настроїв, коли краще не потрапляти під руку. Напевно, буде краще, якщо він на кілька годин покине Золотий дім. Франц Леопольд поспішив до потайних дверей і вискочив на вулицю.

— Я ж казав тобі, що ти мені зараз не потрібен! — накинувся він на Матіаса, який вирвався слідом. — Повернися і не смій таємно слідувати за мною!

— Моя задача — бути вашою тінню. Для цього мене вкусили і позбавили життя, — байдуже промовив Матіас.

О, яка велика промова для його мовчазного слуги!

— Можливо, але я все одно не хочу брати тебе з собою. І ти, як моя особиста тінь, повинен беззаперечно підкорятися мені.

Вампір знизав широкими плечима.
— Нехай буде по-вашому. Але як мені тоді захищати вас, якщо ви порушуєте правила та наражаєте себе на небезпеку? Якщо з вами щось станеться, я покладу голову.

— Вибач, але це не моя проблема, — холодно відповів Франц Леопольд і пішов геть.

Він знав, що Матіас ніколи не піде проти його прямих наказів. І хоча йому подобався стійкий характер слуги, він був радий, що зміг трохи роздратувати колишнього віденського возника.

Юний вампір рушив до нічного Колізею, обійшов його навколо, щоб оглянути тріумфальну арку з іншого боку. Між амфітеатром і аркою ще можна було розгледіти залишки великого круглого фонтану з конічною скульптурою посередині. Але у думках Франц Леопольд знову був у Золотому домі, з баронесою та графом. Незважаючи на своє кокетство та майже маніакальну пристрасть до нарядів і блиску, баронеса Антонія була небезпечною вампіркою, яка знала, чого хоче, і завжди безжально домагалася своїх цілей. Навіть її брату, предводителю клану, не завжди вдавалося втихомирити її. Тому ймовірність того, що вона доведе до кінця графа Клаудіо, була досить високою.

Франц Леопольд із здивуванням прислухався до своїх відчуттів. Він мав би радіти й святкувати, дізнавшись, що цей ненависний рік у Римі, можливо, скоро закінчиться і він повернеться на батьківщину — у Відень. Але він відчував щось на кшталт розчарування. Чи справді він так швидко звик до цих вологих руїн? Дивно.

Раптовий короткий виття вирвав його з роздумів. Франц Леопольд озирнувся. Чи це був Сеймоур? Дуже ймовірно. Мабуть, Іві гуляє десь поруч. Він оглянув руїни на Палатинському пагорбі. Чи могла вона гуляти сама, тільки з вовком? Він обов’язково мав це з’ясувати!

Оминаючи кам’яні блоки та кущі, Франц Леопольд поспішив піднятися на пагорб. Мить — і він уже взявся за зарослу сходинку, прослизнув під аркою воріт, за якою починалася тераса наступного рівня.