Рейн тримався впевненіше, ніж я. Здавалося, що демон зовсім не має впливу на нього. Продовжуючи утримувати щит однією рукою, іншою він почав жбурляти в демона серію енергетичних куль. Вони врізалися в туманне тіло з противним шипінням, ніби краплі води падали на розпечену пательню. Демон не відступав. Ми теж. Намагаючись ігнорувати ту тяжкість на душі, від якої хотілося опустити руки, я продовжувала атакувати, хоча й не в повну силу.
— Кассіє, бий сильніше! — не озираючись крикнув Рейн.
Легко йому говорити! Мабуть, амулет захищає його краще від впливу темної магії, ніж мене.
— Не можу! Відступаємо!
— Куди?! — Рейн вдарив потужним розрядом блискавки в демона, той похитнувся, його лапи на мить розвіялися, але майже відразу зібралися знову.
Відступати дійсно було нікуди. Позаду височіли зачинені будинки й крамниці, а провулок, який вів до будинку Ельсари, перегородив демон.
Я почала гарячково озиратися, шукаючи хоч якесь укриття. До таверни ми не добіжимо, люди звідти на допомогу не прийдуть. Схоже, навіть Елдор не ризикне мені допомогти. Вони, мабуть, знають про напади демонів, перечікують їх за зачиненими дверима, а ми не знали і втрапили в халепу. От дурні!
Раптом погляд зачепився за вузенький проміжок між двома крамницями. Я смикнула Рейна за рукав, вказуючи на нього.
— Туди! Біжимо туди!
— Ти перша! — навіть не роздумуючи крикнув Рейн. — Біжи, я прикрию.
— А ти? — я не очікувала від нього такої шляхетності.
— А я за тобою. В мене досвіду більше, відіб’юся.
Часу на суперечки не було. Я чимдуж рвонула до провулку. Навіть не озирнулася. Хоч би в спину від демона не отримати. Хоч би Рейн не постраждав. Серце гупало шалено. Страх оселився під шкірою. Сум роз’їдав душу. Але я бігла — так швидко, ніби від цього залежало моє життя. А може й залежало.
Коли до будинку було рукою подати, я послизнулася на мокрому листі. Трясця цій бруківці! Хай би темрява забрала цю осінь, Тенарію і всіх її демонів разом взятих! Я полетіла вниз, але стіна будинку була так близько, що я встигла за неї схопитися. Обдерла долоні, вдарилася коліном, але не впала. Ігноруючи біль, я забігла в провулок і озирнулася. Рейн продовжував атакувати демона, але не стояв на місці. Він поволі задкував, наближаючись до мене.
— Біжи сюди! — гукнула я його.
Рейн виконав серію потужних атак, а тоді жбурнув під ноги демону вогняну хвилю, відрізаючи його від себе. Поки демон намагався впоратися з вогнем, Рейн рвонув до мене. Він вже майже добіг, коли демон продовжив атаку і запустив йому в спину потік чорної енергії. Я вистрибнула з укриття, створюючи на ходу щит, і встигла прикрити Рейна в останню мить.
— Дякую, — видихнув він, притуляючись до стіни.
Кілька секунд Рейн важко дихав, приходячи до тями, а я продовжувала тримати щит. Про всяк випадок. З цього місця демон вже не міг в нас поцілити, але він не залишить нас. Треба бути напоготові.
— Обійдемо за будинками, — Рейн відійшов від стіни, вже готовий продовжити шлях. — Сподіваюсь, не заблукаємо.
Я вже хотіла бігти, але зупинилася, побачивши, що Рейн креслить руну з пасткою на вході.
— А якщо людина в неї потрапить? — з сумнівом поглянула на сріблясте сяйво, що осідало на бруківку.
— Навряд чи зараз хтось вилізе на вулицю. Це ми такі дурні. Демон вже прямує до нас. Тікаймо!
Схопивши мене за руку, Рейн побіг вперед. Я майже зачіпала плечима стіни, але відпускати його руку не хотіла — вона здавалася мені єдиним спасінням посеред жаху, що нас оточував. Вже за кілька метрів ми вибігли на іншу площу, зовсім маленьку. І на мить застигли. Демони. Не один, а цілих три. І вони атакували людей.