Розділ 15.5. Я їй байдужий

Кассія прикрила очі й непомітно випустила з пальців трохи магії. Вже за мить вона прошепотіла мені:

— Темна. З дрібкою світлої магії, якимись блоками, але темна.

Іртіс окинула нас похмурим поглядом — від неї не приховалося наше перешіптування.

— Що ви там шепочетесь? — вона зупинилася перед нами, сердито вперши руки в боки. — Так, я темна. Тут майже всі темні, окрім деяких дітей і тих, хто роками носить захист. Але я стримую свою магію. І хочу вам допомогти. Тільки прошу — не здавайте мене культистам.

— В нас вже є кому допомагати, — я поки що не довіряв Іртіс, хотів спочатку розпитати про неї в Тісеї й Ельсари. — Але будемо мати на увазі.

— Ви завжди можете знайти мене тут вдень. Відповім на будь-які питання про культистів.

Кассія вже відкрила рот, мабуть, щоб поставити кілька, але я хитнув головою і, взявши її за руку, підвівся, тягнучи за собою. Сперечатися вона, як не дивно, не стала. Попрощавшись з Іртіс, ми повернулися на площу.

— Ходімо чогось вип’ємо? — махнув я на вивіску бару з оптимістичною назвою «Темрява».

— Економиш свій віскі? — Кассія всміхнулася, але на пропозицію погодилася.

В барі було шумно, пахло дешевим пивом і смаженим м’ясом. Міцно стиснувши руку Кассії, я попрямував до барної стійки. Чоловік за нею стояв набагато приємніший, ніж в «Безодні» — молодший і більш охайний. Я замовив пива, якоїсь місцевої ягідної настоянки і тарілку зі смаженим беконом, грибами і сиром. Бармен пропонував магічні коктейлі, але я відмовився — добре пам’ятав, як Ельсара вилила на підлогу попередні. Озирнувшись в пошуках вільного столика, я помітив один неподалік і потягнув до нього Кассію.

— Дуже затишна атмосфера, — буркнула Кассія, оглядаючи відвідувачів. — Майже як у нас на околицях.

— І так само пропонують всілякою гидотою розважитись, — пирхнув я.

Люди тут сиділи різноманітні — молоді, старі, пристойно вдягнені, побиті життям. Більше чоловіків, але й жінок теж достатньо. Сміялися рідко, з якимось хижим вишкіром, без радості, а от суперечок я чув багато. Проте, як не дивно, бійки ніхто не влаштовував. Можливо, вони надто втомлені, щоб махати кулаками.

Зовнішністю місцеві трохи відрізнялися від наших. Багато хто мав незвичайні очі — фіолетові, як у Кассії, бордові, як у Іртіс, бурштинові і навіть отруйно-зелені. Волосся теж фарбували, але не в такі яскраві кольори, як Кассія. Деякі навіть мали татуювання на обличчі. Схоже, коли ми вперше з’явилися в місті, місцеві не на волосся Кассії звернули увагу, а відчули нашу світлу магію. Навіть зараз, добряче п’яні, люди періодично кидали в нас похмурі погляди. Але ніхто не підходив, не чіплявся — і мене це влаштовувало.

Після першого келиха пива я відчув, що мені треба відійти. Не хотілося залишати Кассію без нагляду, але в туалет вона зі мною точно не піде.

— Я скоро повернуся, — я піднявся з-за столика і поклав на нього кілька монет. — А ти візьми ще пива. І горішків.

Скоро не вийшло. До туалету, який тут виявився спільним для чоловіків і жінок, стояла чималенька черга. Так і не дотерпіти можна.

Коли я повернувся до зали, Кассії за столиком не виявилося. Хвиля холодної паніки миттєво накрила мене. Куди ця зараза знову влізла? Я крутнувся, озираючись, коли помітив її біля барної стійки. Кассія стояла поруч з чоловіком з нахабною посмішкою і так мило з ним теревенила, ніби знала все життя.

В три кроки здолавши відстань між нами, я схопив Кассію за руку й потягнув до себе.

— Ти що тут робиш? — сердито прошипів.

— Пиво твоє чекаю, — з такою безтурботністю відповіла вона, ніби не розуміла, чому я злюся. — Тут черга.

— А за столиком почекати не можна?

— Я занудьгувала. Тебе довго не було. Елдор мене розважав місцевими плітками.

Вона кивнула на чоловіка моїх років, що мав надто задоволений вигляд для цього світу. Якийсь він дивний. І знову бордові очі. Не подобались вони мені, наче у демонів.

— Елдор? — я скривився так, ніби лимон з’їв. Неприємне ім’я, воно мені геть не сподобалось.

— Так, Елдор, — чоловік широко, доволі привітно усміхнувся й простягнув мені руку. — А ти?

Його привітність здалась мені награною, але я не мав жодних вагомих причин проігнорувати його жест.

— Рейн, — я потиснув Елдору руку.

Він стиснув міцно, але відразу відпустив. І знову перевів погляд на Кассію.

— Ти не казала, що в тебе такий сердитий хлопець.

— Рейн не мій хлопець! — обурилася вона.

На обличчі Елдора вмить розквітла противно-щаслива усмішка.

— О, тоді в мене є шанс!

— В тебе немає жодних шансів!

Схопивши Кассію за руку, я потягнув її до столика. Вона відразу вирвалася й накинулася на мене.

— Що ти собі дозволяєш, Рейне?! Якої темряви ти лізеш в моє особисте життя?

Особисте життя? Від цих слів мене накрило люттю. Не встигла у бар зайти, а вже хлопця шукає? А як спати — то до мене тулиться! Як вона так може?

— О, то ти вже хлопця собі завести вирішила? Наші тобі не підходять? Треба темних магів? — я не розумів, як Кассії взагалі спало на думку фліртувати з місцевим чоловіком. В них же все одно не буде майбутнього. — Гостренького захотілося?

— Моє особисте життя тебе не стосується, — відрізала вона і, сівши за столик, налила собі настоянки й випила одним махом. — Не лізь до мене!

Мені хотілося перевернути столик, а тоді схопити Кассію за плечі і добряче струснути. Невже вона не бачить, що цікава мені? Чому така жорстока? Чому байдужа?

Та я нічого не зробив. Просто пішов до барної стійки, замовив нарешті пива з горішками і мовчки повернувся до неї. На душі було паршиво. Що б я не робив, як би не старався — я був байдужий Кассії. І я не певен, що вона колись зможе змінити думку.