Розділ 15.4. Я їй байдужий

Я обернувся. Переді мною стояла молода жінка — на вигляд ровесниця Кассії, може, на рік-два старша. Довге, ідеально рівне каштанове волосся акуратно спускалося з плечей вниз, а бордові очі з-під широких брів дивилися на мене дещо зверхньо. Гарна, зараза! Але Кассії з її зухвалим поглядом і саркастичною посмішкою все одно програвала.

— Чому? — я вилив воду з долоні на бруківку й обтер руку об штани.

— Небезпечно, — коротко відповіла вона.

Я хмикнув. Дуже змістовна розмова.

— Чому ж тоді фонтан з небезпечною водою розташовується просто посеред площі?

— Для таких дурних, як ти, — буркнула вона, відкидаючи волосся назад. — Ходімо за мною.

Жінка вказала на крамницю позаду себе з вивіскою «Книги» і попрямувала до входу. Ми переглянулися з Кассією, вона кивнула, і пішли слідом.

Всередині пахло старими книгами, кавою і лавандою. Майже як у Кассії в архіві, але без лаванди. Не встигли ми навіть нічого роздивитися, як жінка вказала на ряди книжкових стелажів, в кінці яких виднілися двері. За дверима виявилася тісненька кімната з кутовим диваном на який нам і вказала жінка. Трохи повагавшись, ми сіли.

— Бачу, ви не місцеві, — вона склала руки на грудях, уважно вивчаючи нас своїм похмурим поглядом.

— Так помітно? — пирхнув я.

— Лізете у фонтан з магічною водою, витріщаєтесь на всі боки, а від вас тягне світлою магією навіть попри амулет. До речі, сховай під одяг, — вона вказала пальцем на амулет на моїй шиї. — Якщо культисти чи їх прихильники помітять — бути біді.

— І що ж вони зроблять? — я пам’ятав настанови Ельсари, але хотів дізнатися, що скаже і ця жінка. — В підземелля посадять?

— Ви ж світлі маги, так? — уточнила жінка. — З іншого світу, де магію приховують?

Брехати їй не мало сенсу. Але й відкриватися повністю, поки вона вдавала таємничість — теж не хотілося.

— Ми, може, й світлі, — я відкинувся на спинку дивану, зображуючи безтурботність, хоча насправді відчував напругу. — А ось ти у нас хто? Заманила в свою книгарню, розпитуєш…

— Книгарня не моя, я лише тут працюю. А звати мене Іртіс. А вас?

Іртіс. Дивне ім’я. Але їй личило.

— Я Рейн, а вона Кассія, — раз Іртіс прізвища не назвала, то і нам не варто своїми світити. Є велика вірогідність, що вона може їх знати. Все ж Ельсара з Тісеєю давно тут живуть.

— Ваша магія потрібна культистам, щоб відкрити постійний портал у ваш світ.

Ми з Кассією перезирнулися. Ельсара з Тісеєю нам не розповідали про плани культистів. Не встигли. Мабуть, збиралися сказати сьогодні, але Кассія зі своєю втратою свідомості трохи сплутала плани.

— І тоді темна магія проникне до нас? А в чому сенс? Як це врятує Тенарію та її людей?

Я знав, що темна магія швидко розповсюдиться, отже, люди не зможуть врятуватись від неї.

— Тенарію ніяк. Людей… — важко зітхнувши, Іртіс присіла на край старого письмового столу на якому валялося кілька книг, підставка з бордовим кристалом і брудна чашка з-під кави. — Врятує лише тих, хто нині живий. Можливо, ще одне покоління. Для наших онуків майбутнього не буде — темна магія поглине і ваш світ.

— Тоді навіщо культисти хочуть перебратися до нас? — я дійсно не розумів їх плану.

— Бо вони егоїсти! — сердито випалила Іртіс і, відштовхнувшись від столу, почала нервово ходити кімнатою. — Вони хочуть врятувати лише своє життя. Що буде далі — їм начхати.

— Я так розумію, ти не поділяєш їх думок? — озвалася Кассія.

— Звісно, що ні! — обурилася Іртіс. — Я згодна навіть повністю позбутися магії, аби тільки темна не руйнувала світи. Без магії ми проживемо. Звикнемо. Адаптуємось. А примножувати зло, страждання і біль — це найгірший вибір людини.

Приємно було так швидко зустріти союзника, але щось в Іртіс мене насторожувало. Її зверхній погляд, надмірна емоційність, несподіване бажання допомогти. Я нахилився до вуха Кассії й шепнув ледь чутно:

— Перевір її магію.