Розділ 15.1. Я їй байдужий

Рейн

Я ледь встигнув підхопити Кассію, коли вона так раптово втратила свідомість і почала падати зі стільця. Обережно підхопивши на руки, я відніс її на диван у вітальні і тільки тоді кинув сердитий погляд на Ельсару і Тісею, що прийшли слідом.

— Що ви їй підсунули?! — я готовий був придушити їх обох, якщо вони нашкодили Кассії — байдуже, що одна була її родичкою, а інша врятувала мені життя. — Що ви з нею зробили?!

— Заспокойся, Рейне… — почала Тісея, але я її перебив.

— Заспокоїтись?! Ви підсунули Кассії зілля після якого вона втратила свідомість! Я маю спокійно на це реагувати?!

— Я ж намагаюсь тобі пояснити, а ти не слухаєш… — Тісея сердито підтиснула губи.

— Я слухаю!

Я сердито склав руки на грудях і замовк. Нехай спробує пояснити. А я послухаю. І вже тоді вирішу, що робити з Тісеєю, Ельсарою і всією їхньою Тенарією.

— В Кассії, схоже, надто чутливий організм. Таке трапляється. Різкий перепад магічної енергії в організмі може призвести до втрати свідомості. Десь години за дві вона прийде до тями. Не хвилюйся.

Пояснення Тісеї звучало логічно, але я не міг не хвилюватися. Ця язиката скалка з фіолетовими очима міцно застрягла в мене під шкірою. Я хотів не думати про неї, але не міг. І це мене страшенно дратувало. Кассія не бачила в мені навіть друга. Вона вперто трималася за минулі образи. Я нічого не міг з цим зробити.

— Гаразд, — пробурчав я, не бажаючи показувати, що Тісея змогла мене переконати. — Повірю. Але треба щось робити із захистом Кассії.

— Зробимо, — Тісея кивнула. — Ти йди завершуй сніданок, а я погортаю книги і знайду найкращий ритуал. Кассія нехай полежить тут поки що.

Я кинув погляд на Кассію, що так спокійно лежала на дивані, ніби спала, а тоді перевів його на Тісею. Язик свербів сказати щось різке, адже вона могла попередити про такі нюанси магії, але я змовчав. Просто повернувся до кухні і вже без апетиту сів снідати — тільки щоб чимось себе зайняти. Ельсара налила собі трав’яного чаю й пішла до Тісеї — мабуть, щоб допомогти з ритуалом. От і чудово! Побуду хоч трохи в тиші.

Я вже допивав другу чашку кави, коли на кухню зайшла Ельсара.

— Ходімо до Кассії, — махнула вона рукою. — Ми знайшли ритуал, який не потребує постійного знаходження вас поруч одне з одним.

Не сказати, що я був страшенно радий, адже так мав би законне право тримати Кассію близько, але сперечатися не став. Мовчки допив каву і пішов до вітальні. Кассія лежала у тій же позі, що я її тут залишив, трохи бліда, як на мене, але цілком жива.

— Що мені треба робити? — спитав у Тісеї, яка вже розкладала на столику поруч фіолетові кристали й пучки трав.

— Сядь поруч і візьми Кассію за руку.

Я зробив, як вона сказала. Рука Кассії виявилась неприємно холодною — хотілося піднести її до губ і зігріти диханням, але я стримався. Не час. Спочатку треба її захистити.

Тісея поклала один кристал біля голови Кассії, другий — їй на груди, а третій вручила мені. Підпаливши перший пучок трав, вона спрямувала в нього магію іншою рукою й, перемішавши її з ароматним димом, почала плести в повітрі незнайомі візерунки з рунами. Магія перепліталася, танцюючи якийсь дивний танок у повітрі, кристали спалахнули м’яким сяйвом і я відчув, як вони віддають тепло. Раптом магія припинила танок, скрутилася в тонку лінію, що нагадувала мотузку, й торкнулася мого амулету. Я побачив, як з нього вийшло сяйво і потекло по цій магічній мотузці, інший кінець якої торкнувся руки Кассії над зап’ястком. На моїх очах магія почала малювати на шкірі невідомий символ, що нагадував обриси мого амулету. Як тільки символ був намальований, Тісея загасила пучок з травами, поклала його у мідну чашу на столі і взяла інший. Вона не підпалювала його, лише спрямувала магію і він сам загорівся, огортаючи і трави, і її руку фіолетовим вогнем. Підійшовши до мене, Тісея провела палаючим пучком перед моїм обличчям, креслячи в повітрі чергову руну, а тоді зробила те саме над головою Кассії. В повітрі зависли два однакових магічних символи. Тісея по черзі торкнулася їх палаючим пучком і об’єднала. Вони спалахнули над нами мерехтливими фіолетовими іскрами й розсіялись.

— Ось і все, — Тісея загасила трави. — Тепер Кассія зможе живитися захистом від твого амулету. Вам лише потрібно кілька годин на добу проводити разом. В одній кімнаті, максимально близько.

— Тобто цілком достатньо спати поруч в одному ліжку? — спитав я, роздивляючись фіолетову мітку на руці Кассії. Красива. Ще й фіолетового кольору. Їй сподобається.

— Так.

Подякувавши Тісеї, я підняв Кассію на руки й відніс до нашої кімнати. Стягнувши з неї дещо брудні після вчорашнього падіння штани, я ледь стримав смішок, побачивши милі трусики з котиками, і вклав її під ковдру. Знайшовши на полиці цікаву книгу, я ліг поруч — нехай заряджається від мого амулету. Тільки-но я влаштувався біля неї, як Кассія перевернулась на бік і поклала мені на груди руку, обіймаючи. Я торкнувся її руки, провівши по лініях мітки, усміхнувся тому, яка вона мила, коли спить, а тоді відкрив книгу. Сподіваюсь, я встигну прочитати хоча б розділ, перш ніж Кассія прокинеться і перестане бути милою.