Розділ 14.4. Ніч і ранок в Тенарії

— Кажу ж, не хвилюйся, — заспокоювала мене Ельсара. Та тривога все поселилася всередині мене і ніяк не хотіла йти геть. — Темна магія в тобі ще не закріпилася, тож прибрати її можна легко. От якби ти кілька днів тут провела без захисту…

— А чому ж Рейн в порядку? — я сердито зиркнула на Рейна, ніби він був винен в тому, що почувається добре.

— В нього амулет, — пояснила Ельсара. — Він захищає від впливу темної магії.

— А мені такий можна?

— На жаль, в нас більше їх немає. Вони рідкісні, дуже складні у виготовленні. Після вибуху в крамниці в нас не залишилось кристалів для їх серцевини.

Рейн припідняв амулет, вдивляючись в його лінії.

— Але ж в ньому немає кристалів.

— Є. Вони подрібнені на порошок й вплавлені в метал. Їх не видно, але вони змушують амулет сяяти.

— Ось як… — Рейн задумливо повертів амулет, а тоді підсунув до себе тарілку з яєчнею й почав їсти. Ніби й нічого не трапилось! Ніби ми тут не обговорюємо, як темна магія мене ледь не поглинула.

— А мені як тоді захиститися? Як ви захищаєтесь, Ельсаро? — мені хотілося закричати від обурення, але сил не було. Де та Тісея з зіллями?  

Ельсара відповіла не відразу. Вона ніби не хотіла казати правду й підшукувала правильні слова.

— Ми звикли жити з темною магією, люба. Це для тебе вона нова, тому так погано. Проте певний захист ми все ж маємо — зілля, зачарований одяг. Але тебе це не врятує.

— А що мене врятує? Я не хочу стати темним магом!

— Не станеш, — Ельсара стиснула мою руку й слабко всміхнулася, ніби просила вибачення за темну магію, якою було просякнуте повітря Тенарії. — Думаю, ми зможемо зробити прив’язку до амулету Рейна. Але вам тоді не можна ходити порізно.

Рейн хмикнув, на мить відірвавшись від сніданку.

— Дуже заманлива перспектива! — буркнула я.

— Тебе і так мало до нього тягнути — зараз він єдине чисте джерело світлої магії. Ті, хто тільки почав всотувати темну, завжди тягнуться до світлих магів. Чи не тягнуло?

Виделка зі шматком яєчні застигла на півшляху до рота Рейна. Він примружився, очікуючи моєї відповіді.

— Не тягнуло! — сердито випалила, не бажаючи зізнаватися в своєму хворобливому тяжінні до цього недоумка. Добре, хоч тепер я розуміла — це не з моїми почуттями проблема, а з магією.

— А чого ж ти тоді обіймала мене уві сні? — Рейн єхидно всміхнувся й закинув яєчню до рота. Хоч би вдавився!

— Бо хотіла тебе придушити! — випалила перше, що спало на думку.

— Все життя мріяв вмерти в твоїх міцних обіймах.

Рейн так драматично зітхнув, змахнувши рукою, що Ельсара тихенько засміялася. А ось мені було не до сміху. Ще мене темна магія не змушувала лізти в обійми до чоловіка! І якби ж до нормального! Так ні, вона притягувала мене до Рейна. Неподобство!

— Можу влаштувати, — я кинула в нього важкий погляд з-під лоба, але Рейн тільки розсміявся у відповідь.

Я зробила ковток кави і вже збиралася спитати в Ельсари, чого Тісея так довго, коли вона й сама зайшла до кухні. Поставила переді мною три невеликі пляшечки зі світло-фіолетовим зіллям, в якому мерехтіли зелені бульбашки.

— Пий. Відразу легше стане.

Я відкоркувала пляшечки і випила їх одна за одною. В роті стало так гірко, що мене ледь не знудило. Перед очима поплили плями, світ почав тьмяніти, свідомість плуталась. Десь ніби здалеку почувся зляканий зойк Ельсари, а тоді я провалилася в темряву.