Розділ 14.3. Ніч і ранок в Тенарії

— Сендвічі беремо до сніданку? — Рейн першим вибрався з-під ковдри й підійшов до рюкзаків. — Чи почекаємо, поки вони покриються пліснявою?

Я підвела на нього погляд. Невже він не бачить, що я без настрою?

— Бери що хочеш, — буркнула, сідаючи на ліжку.

Діставши з рюкзака контейнери з сендвічами и бляшанку з квасолею в томаті, Рейн, геть не соромлячись, стягнув піжамні штани й вдягнув звичайні. Ні, він, звісно, був у білизні, але все одно! Міг би хоча б попередити!

— Ти підеш на сніданок в піжамі?

Вдягнувши джемпер — в будинку було прохолодно, — Рейн подивився на мене з очікуванням. Я досі сиділа на краю ліжка, загорнувшись в ковдру. Спускатись вниз зовсім не хотілось. Я б цілком могла поїсти і тут, а потім знову сховатися під ковдру й проспати ще кілька годин.

— Перед тобою я перевдягатися не буду, — я кинула в нього такий важкий погляд, що був би він фізичним — прибив би Рейна.

— Я вже бачив тебе голою, — Рейн схилив голову набік, хитро всміхаючись. — Забула?

— Ні. Але з усіх сил намагаюсь.

Кілька хвилин ми свердлили одне одного поглядом, а тоді Рейн, здавшись, відвернувся. Я перевдягла штани, натягнула кофту і ми разом спустилися на кухню. Ельсара з Тісеєю вже були там — Тісея щось видивлялася за вікном, а прабабуся саме смажила яєчню з беконом.

— Довго ж ви спите, — вона зустріла нас теплою усмішкою. — Яєчню будете? На жаль, квасоля скінчилася.

— Нічого, у нас своя є, — радісно заявив Рейн, ставлячи на стіл бляшанку і контейнери. — І сендвічі!

— А можна мені просто кави для початку?

Я важко опустилася на стілець і підперла підборіддя долонею. Відчуття були якісь дивні — ніби я зовсім не виспалась, а всю радість з мене викачали насосом. Невже магія Тенарії почала діяти? Але чому тоді Рейн бадьорий і життєрадісний? На нього вона не діє?

— Ти погано почуваєшся, дитинко? — Ельсара переклала яєчню на тарілку і підійшла до мене.

— Якась дивна слабкість і смуток, — чесно сказала я. Про ще одну дивину — тяжіння до Рейна я змовчала. Він же тут і все почує. Я не подарую йому такого задоволення. Та й навряд чи це пояснюється хворобою, хоча я б хотіла, щоб було саме так. Набагато легше усвідомлювати, що моя несподівана симпатія до Рейна — результат хвороби, а не власних почуттів.

— Ой, що ж я про твій захист не подумала!

Ельсара плеснула у долоні й скрушно похитала головою. Вона простягнула руку до мене й торкнулася лоба, ніби перевіряла температуру, але я відчула слабкий потік магії, який проник в моє тіло. Схоже, Ельсара мене сканувала.

— Ой, лишенько! — Ельсара прибрала долоню. — Скільки ж в тебе темряви вже встигло всотатися!

— Темряви? — я здригнулася. Всередині все похололо. — Невже в мені тепер є темна магія?

Тільки цього мені не вистачало для повного щастя!

— Не хвилюйся, Кассіє, зараз я все виправлю, — Ельсара перевела погляд на Тісею, що мовчки за нами спостерігала. — Тісеє, принеси зілля. Дві пляшечки.

— Гадаєте, вистачить? — Тісея перевела погляд з Ельсари на мене.

— Тоді неси три.

Невже все так погано? Мабуть, мій вираз обличчя був надто промовистим, бо Ельсара налила мені кави й, всівшись поруч, взяла за руку.