Розділ 14.1. Ніч і ранок в Тенарії

Кассія

Рейн підвівся першим. Він кинув погляд в темний коридор, а тоді спитав у Ельсари:

— То де ви нас поселите? Сподіваюсь, ми покинули таверну не заради цього дивану?

Підвівшись теж, я стукнула Рейна кулаком в плече. От що за невихованість? Йому пропонують безкоштовну ночівлю, та й за вечерю в нього ніхто грошей не брав, а він ще перебирає! Навіть матрац на підлозі, проте в безпечному будинку був кращим, аніж м’якеньке ліжко в підозрілій таверні.

— Можеш і тут влягтися, якщо хочеш, — прабабуся усміхнулася. — А взагалі у мене є вільна кімната нагорі. Там велике ліжко.

Я подивилася на прабабусю з обуренням. Невже вона подумала, що ми з Рейном зустрічаємось?!

— Ми не пара!

Рейн так хитро всміхнувся на моє обурення, що захотілося стукнути його ще раз. Але я стрималася.

— Тоді хтось може лягти тут на дивані, але він не дуже зручний. В мене будинок невеликий, лише дві спальні на першому поверсі й гостьова на горищі.

Я подивилася на Рейна — він вже хитав головою, криво всміхнувшись. По очах бачила — ночувати на дивані він не планує.

— Я можу лягти з Ельсарою, — раптом запропонувала Тісея. — А хтось займе мою кімнату.

Тут вже обурилася Ельсара. Вона сердито склала руки на грудях й похитала головою.

— В жодному разі! Тісеє, ти бурмочеш уві сні і крутишся. Не уявляю, як мій син із тобою спав!

Тісея розреготалася.

— Краще не уявляйте!

— Я теж не хочу це уявляти, — найменше, що мені хотілося сьогодні — це уявляти, хто з ким спав і при яких обставинах. Особливо, чому прабабуся Ельсара знає, що Тісея крутиться уві сні й бормоче. — Рейне, ти спиш на дивані, а я на горищі. Не обговорюється.

Рейн з подивився на мене такими благаючими очима, що моє обурення поступилося усмішці, яку я марно намагалася стримати, кусаючи губи.

— Я вже втомився спати на дивані! Обіцяю поводитися пристойно. Тільки пусти мене в ліжко, Кассіє!

— Розмріявся! — розреготалася я, вже не стримуючись.

За кого він мене взагалі має? Пустиш такого чоловіка в ліжко — невідомо ще чим все скінчиться. А я зближатися з цим придурком не збиралася. Нехай Ельсара з Тісеєю мене запевнили, що той ритуал не врятував би бабусю, але я не могла так просто змінити своє ставлення до Рейна. Він все одно був недоумком, який постійно мене піддражнював і бісив.

— Мені байдуже, хто де спати буде і чим вночі займатися, аби тільки тихо поводилися, — прабабуся хитрувато посміхнулася, окинувши нас по черзі уважним поглядом. — У мене чутливий сон і я погано засинаю повторно. Постіль видам, а ви вже самі розбирайтесь, хто де спати буде.

Кивнувши Тісеї в бік коридору, щоб йшла за нею, Ельсара вийшла з вітальні, залишивши нас з Рейном вдвох.

— Невже ми не домовимось, Кассіє? — губи Рейна повільно розтягнулися в усмішці. Він що, думає мене зачарувати своєю харизмою? Я на таке не ведуся! — Пусти мене до м’якенького ліжечка. Я буду добре поводитись.

Я закотила очі. Добре поводитися він буде! Вже повірила.

— Рейне, ти хропиш, я не пущу тебе спати поряд, — висунула йому вагомий аргумент.

Рейн обурено склав руки на грудях.

— Я не хроплю!

Хропить і заперечує! Оце нахаба! Я ж прекрасно чула, як він сьогодні вранці хропів.

— Ти хропиш. Я чула власними вухами.

— Тобі здалося, — Рейн хитнув головою.

От же впертий! І як йому пояснити, що спати разом — погана ідея? Я не хотіла випадково зробити те, про що потім пожалкую.   

— Я тобі не довіряю, — прямо заявила йому. — Ти хотів, щоб я без рушника перед тобою ходила.

— Ти сама зняла його переді мною. Я все бачив вже. Забула?

Він так хитро всміхнувся, що мені вкотре захотілося його пристукнути. Чимось важким. Щоб впав без тями на цей клятий диван у вітальні й проспав до ранку. Але я боялася не розрахувати удар і прибити його остаточно. Рейн хоч і недоумок, але ще мені знадобиться. Сама рятувати Тенарію я не збиралася.

— А ти не боїшся, що я тебе уві сні придушу? — перейшла на жартівливий тон.

— Та без питань, тільки зґвалтуй спочатку, щоб я хоч помер щасливим.

Я аж зашипіла від такого нахабства! Схопивши з дивану подушку, я вдарила його по плечу, потім по голові. Рейн спробував відгородитися від мене руками, але я продовжувала його лупити подушкою — боляче не зроблю, то хоч пару випущу. Відбиваючись, Рейн відскочив й схопив іншу подушку і, весело сміючись, почав лупити мене у відповідь.

— Молоді люди! — за спинами несподівано почувся обурений голос прабабусі. — Залиште мої подушки в спокої!

Ми різко зупинилися й з винуватими обличчями повернулися до прабабусі. Вона стояла разом з Тісеєю в арці, що вела до коридору і тримала в руках комплект постільної білизни. Тісея ж тримала згорнуту ковдру.

— Якщо продовжите в тому ж дусі — обоє будете спати на підлозі, — губи Ельсари сердито підтиснулися, але в очах я бачила смішинки. Вона не злилася насправді, просто бурчала.

— Вибачте, прабабусю.

Я відразу набула серйозного виразу й забрала в неї постільну білизну. Рейн же взяв у Тісеї ковдру.

— Зви мене на ім’я, дитино, — вона втомлено усміхнулася й махнула в бік коридору. — Сходи на горище в кінці коридору. Там лише три двері — центральні до спальні, зліва — до невеличкої ванної кімнати, а справа — до комори. Не загубитеся. І тихо мені тут. Якщо спати поки що не плануєте — накладіть на кімнату заклинання тиші. Знаєте таке?

— Звісно, — кивнула я. Такому елементарному заклинанню мене ще в дитинстві бабуся навчила. Невже Ельсара думала, що я його не знаю? — Дякую.

— На добраніч, діточки, — вона усміхнулася й зникла в коридорі разом з Тісеєю.

Я повернулась до Рейна. Він підняв брови, очікуючи мого вироку. Я все ще сумнівалася. З одного боку, я зовсім не була впевнена, що спільна ніч мине без пригод. Зближуватися з Рейном мені зовсім не хотілося. Хто знає, що йому спаде на думку, якщо я дозволю йому вмоститися поруч? Але, з іншого боку, перспектива залишитися самій на горищі в чужому світі раптом видалася не такою вже й привабливою. Тенарія й без того не викликала в мене бажання розслабитися, а думка про те, що доведеться засинати наодинці в будинку, якого я майже не знала, чомусь непокоїла значно більше, ніж хотілося визнавати. Звісно, я не збиралася зізнаватися в цьому Рейну. Ще бракувало, щоб він вирішив, ніби я боюся темряви, і потім згадував про це за кожної нагоди. Доведеться погодитись, але зробити це так, щоб він розумів — хай тільки пальцем мене торкнеться і я прокляну його на все життя.