Розділ 13.2. Таємниці відкриваються

Мої очі ще сильніше розширилися, хоча куди вже більше! Я дивилася на цю жінку і не могла усвідомити, що вона моя прабабуся. Це ж скільки їй? Сотня? Аж незручно питати.

— Це ви зі мною говорили? — я поставила єдине питання, що спромоглася озвучити. — Той голос, що мене направляв після смерті бабусі? Ой… — до мене раптом дійшло, що я сказала.

— Я знаю, що вона померла, — Ельсара потерла обличчя, ніби цим рухом хотіла стерти саму думку про смерть власної дочки. — Зрозуміла це, коли не змогла з нею зв’язатись, а почала відчувати лише тебе. Та й Кайсар мені розповів, коли повернувся.

І тут мене прорвало.

— Це він винен! — я тицьнула пальцем в Рейна. — Він не дозволив мені врятувати бабусю! Я хотіла провести ритуал, щоб врятувати її. Нехай з темною магією, але вона б жила!

— Не жила б, — заперечила прабабуся. — Темна магія убила б її. Вона і так вбивала твою бабусю. А все через те, що вона захотіла провідати мене 11 років тому. Казала ж їй — ніколи не повертайся. Але Сільтара не слухала. Примудрилася проскочити крізь портал в момент його відкриття й багато темряви нахапалася тоді. Диво, що вона аж 4 роки після того прожила.

— Бабуся поверталася до Тенарії? — я не могла повірити в те, що чую. — Як так? Мені вона взагалі нічого про цей світ не розповідала.

— Тенарія — не те, про що хочеться розповідати затишними осінніми вечорами за чашкою чаю.

— То темний ритуал дійсно не врятував би бабусю? — я покосилася на Рейна, який сидів насуплений й пропалював мене поглядом — мабуть, образився.

— Ні, — замість прабабусі відповіла інша жінка. — І добре, що Рейн тебе зупинив. Інакше б ти вбила бабусю й занапастила собі життя. Ти мусиш йому дякувати, дитино, а не дорікати.

На обличчі Рейна вмить розквітла переможна усмішка — така хитра й задоволена, що хотілося підсунути йому скибку лимону. І я вже збиралася сказати щось звично уїдливе, коли зрозуміла один нюанс: ця жінка знала ім’я Рейна. А я точно пам’ятала, що не називала його на ім’я при ній.

— Ви знаєте Рейна? — спитала я її.

Жінка усміхнулася — з м’яким материнським теплом.

— Він, звісно, змінився з того часу, як я його бачила востаннє, але свій амулет я завжди впізнаю. Та й ніхто інший, крім Рейна не зміг би прийти разом з тобою.

Я нічого не відповіла, приголомшена тим, що почула. Я зрозуміла, хто ця жінка. Єдине, чого я не могла зрозуміти, як вона і моя прабабуся дізналися, що ми в Тенарії? Невже якось слідкували за нами? Я вже збиралася про це спитати, коли заговорив Рейн.

— Ви Тісея Тіснар? — спитав він у жінки.

— Так, — кивнула вона.

— Але чому ви наказали моїм батькам змінити прізвище на ваше?

Я повільно видихнула. Невже це єдине, що Рейна зараз цікавить? От недоумок!

— Ти постраждав від темної магії через мого коханого. Він помирав, хотів ще хоч трохи пожити, відкрив той портал, але магія вирвалася з-під контролю. Тімар загинув сам й ледь не вбив тебе. Я вважала, що мушу спокутувати його провину і врятувати тебе, а заодно підготувати до важливої місії, яка зможе допомогти нам в майбутньому. Я побачила в тобі власну дитину, яку так і не змогла народити. Я хотіла хоч так нас пов’язати. Безглуздо, мабуть, але вже як є.

— Та ні, ви ж врятували мене. Це не безглуздя, — заперечив Рейн. — Дякую вам за це. Хоча мої батьки через той ритуал трошки у в’язниці посиділи.

— Головне, що ти живий і темної магії в тобі немає, — Тісея слабко усміхнулася.

Рейн кивнув. На коротку мить всі замовчали, тому я скористалася цим, щоб поставити головне питання.

— А як ви дізналися, що ми в Тенарії? Як знайшли нас в тій таверні?

Прабабуся Ельсара усміхнулася. Її очі сяяли теплом. Так приємно було бачити знову когось з фіолетовими очима!

— Тісея залишила мітку на своєму амулеті. Коли ви перенеслися, то в неї замерехтів кристал, пов’язана з магією амулету. А далі вже ми йшли по сліду.

— Амулет був налаштований, щоб перенести нас неподалік від вашого будинку?

— Саме так, — кивнула Ельсара, радіючи моїй здогадливості.

— Але чому ви разом? — цього я ніяк не могла второпати. — Як ви знайшли одна одну? Чи ви ще від того випадку з Рейном про щось домовились? Наприклад, якось звести нас, щоб ми разом перемістилися в Тенарію?

Ельсара з Тісеєю перезирнулися, а тоді несподівано розреготалися. Їх сміх був таким легким і таким недоречним, що я насупилась.

— Тісея зустрічалась з моїм сином, — відсміявшись, сказала Ельсара. — Казала їм сотню разів одружитися, але вони не вважали це за потрібне.

— Ой, і що б це змінило? — Тісея знизала плечима. — Дітей в нас не було. А я все одно залишилась з вами.

— Добре, хоч ти в мене є.

Ельсара подивилася на названу невістку з таким теплом, що я не могла не дивуватись. Зазвичай матері не надто добре ставилися до обраниць своїх синів, виключенням була хіба що моя бабуся, яка обожнювала маму. Схоже, у них це сімейне. Втім, як інакше можна було ставитися до по суті чужої жінки, що залишилась тебе доглядати?

— Я за вас дуже радий, — цю теплу, зворушливу мить зруйнував Рейн, — але мені цікаво, чому ви нас кликали сюди. І що взагалі відбувається? Чому через портали з Тенарії почали гинути люди? Раніше вони не були настільки небезпечними.

Усмішки зникли з обличчя жінок. Я метнула сердитий погляд в Рейна — от знайшов час для свого питання! — але він лише байдуже знизав плечима.

— Це довга історія, діти мої, — відповіла прабабуся. — Може, ми спочатку повечеряємо? Я ніби відчувала, що сьогодні будуть гості — спекла свій фірмовий пиріг і супу велику каструлю наварила. Ходімо на кухню.

Від такої пропозиції ми не могли відмовитись. Рейн витяг з рюкзаку пляшку віскі й ми всі разом перемістилися на кухню.