Розділ 11.5. Портал до Тенарії

Зовсім скоро все було зібрано, сендвічі складені в контейнери, в шафі я знайшла кілька бляшанок з тунцем, квасолею в томаті, чилі кон карне, а тоді й термос з чаєм і кілька пляшок з водою теж відправилися до рюкзаків — ми не знали, скільки пробудемо в Тенарії і що там за світ взагалі, тож мали взяти з собою мінімальний набір для виживання. Хоча він був схожий на максимальний. Але краще повернутися назад з цим всім, аніж голодувати.

І тільки склавши все я раптом усвідомила, що в мене немає малюнку символу для порталу. Я підійшла до Рейна, який саме запихував до свого рюкзаку останню пляшку з водою.

— В тебе символ є? Я не робила його фотографій.

— Є, — Рейн погортав телефон і показав мені символ. — Намалюєш? Я не надто вправний в цьому.

О, як мило! Він хоча б щось не вміє і чесно в цьому зізнається. Хоча ні. Не мило. Адже замість нього доведеться малювати мені.

— А я схожа на художницю? — я скептично здійняла брову. Не те щоб я не вміла малювати взагалі, але особливими талантами теж не володіла.

— Ти схожа на дуже чудову дівчину, — Рейн грайливо підморгнув.

— Аж настільки відвертими лестощами вирішив мене взяти? — я уважно подивилася на нього, очікуючи чергової шпильки. Але Рейн лише закивав головою. Мовчки. — Гаразд, намалюю. Тільки от де?..

Я озирнулася. Стіни вітальні псувати геть не хотілося. В під’їзді — теж не варіант. Ще сусіди побачать й остаточно вирішать, що я божевільна. Вони і так не надто гарної про мене думки.

— Може, намалюємо портал на стіні підземного паркінгу? — несподівано запропонував Рейн. — Перемістимось разом з моєю машиною.

Я подивилася на нього як на ідіота. Він зараз серйозно чи все ж жартує?

— Ти збираєшся їздити невідомим, ворожим на машині? А ти певен, що там є бензин? Ти певен, що нас там на багатті не спалять через твою машину? Хто знає, який в них там розвиток цивілізації.

Все, що я знала про мандрівки іншими світами (хоч раніше ніколи в них не бувала) — з собою ніколи не можна брати надто помітну техніку, щоб не виникло конфлікту через незвичну технологію, а зовнішній вигляд має бути максимальний нейтральний, привертати зайву увагу до себе не слід. Звісно, я зі своїм фіолетовим волоссям дуже ризикувала, але фарбуватися в чорний в мене не було ні часу, ні бажання. Я й так заплела косу, хоча любила розпущене, а голову можна прикрити капюшоном.

— Якось пішки тупотіти не хочеться. Може, спробуємо?

В голосі Рейна не чулося, що він жартує. Схоже, він дійсно вважав вдалою ідеєю переміститися крізь портал на машині. І я б його, може, й підтримала, але здоровий глузд ніхто не відміняв!

— Я ніколи не чула, щоб через портал машиною проїжджали.

— Ми будемо першими, — він широко всміхнувся.

— Ні, Рейне, ми йдемо пішки, — я похитала головою.

— Зануда! — вдавано важко зітхнув він.

Я не стала сперечатися. Вважає мене занудою — і нехай.

Врешті-решт, я вирішила пожертвувати стіною. Повернуся — приберу сліди від порталу магією. Я відсунула тумбочку і, дивлячись на фотографію в телефоні Рейна, почала акуратно малювати на стіні символ крейдою. Закінчивши, я взяла на руки Нокса, який весь час, що ми збиралися, крутився під ногами, поцілувала в пухнастий лобик, ледь не подерши лоба його ріжками, і віднесла мого улюбленця на кухню.

— Поводься добре, Ноксе, — я поставила його на підлогу. — Нас з Рейном не буде деякий час. За тобою нагляне Ебігейл. Не ображай її.

Нокс нявкнув, потершись на прощання об мої ноги. Я швидко написала Ебігейл повідомлення і повернулася до Рейна. Він вже вдягнув куртку і рюкзак. Я теж не стала з цим зволікати.

— Ти готовий?

— Так. А ти?

— Не дуже, — чесно зізналася, — але вибору немає.

Гострим ножем я зробила обережний надріз збоку долоні й зібрала кілька крапель крові у флакончик. Передала його Рейну, а сама обробила ранку й заліпила пластиром.

— Ось амулет, — Рейн зняв амулет з шиї й простягнув мені.

Руки зрадливо тремтіли, липкий страх вже підняв свою голову, він розтікався по тілу, позбавляючи впевненості. Ні, не можна йому піддаватися. Я впораюсь. Ми впораємось. Я ж не одна. Рейн теж іде зі мною. Вдвох влипати в неприємності не так страшно, як одній.

Рейн поклав руку мені на плече і легенько стиснув. Цієї простої підтримки виявилося достатньо, щоб я відкинула всі свої сумніви. Я піднесла амулет до малюнку на стіні, а тоді обережно вилила на лінії краплі своєї крові. Символ миттєво спалахнув — так яскраво, що я аж очі заплющила. А коли знову подивилася — побачила, що стіна моєї вітальні веде в похмурий, непривітний світ.

— Ходімо.

Рейн навіть не вагався. Він взяв мою руку й рішуче ступив до порталу. Перед очима все попливло, в голові запаморочилося і в голову надто пізно прийшла тривожна думка — ми зробили найбільшу дурницю на світі.

______________

Вже готові до пригод Кассії й Рейна в Тенарії? Як думаєте, вони відразу в щось втраплять чи в них буде час трохи освоїтись?