Розділ 11.2. Портал до Тенарії

Я швидко заснула знову, обіймаючи теплого, муркотливого Нокса. Коли будильник задзвенів, я солодко потягнулася, відчуваючи, що нарешті виспалася. Ще б не виспатися о дванадцятій годині дня! В квартирі було тихо, тож я зробила висновок, що Рейн досі спить. Ну і нехай! Зараз прийму душ, а тоді вже буду його будити. Гість він чи ні, але допомогти зі сніданком цілком може. Руки не відваляться.

Теплі струмені води змили з мене залишки сонливості. Бадьора і життєрадісна, я була готова до пригод. Загорнувшись у рушник, я вийшла з ванної і вже зібралася зайти до своєї спальні, навіть двері відчинила, коли почула позаду себе захоплений свист. Різко обернувшись, я побачила, що Рейн вийшов з вітальні і з виглядом кота, що вкрав ковбаску, розглядав мене. Як же невчасно він прокинувся!

— Таке видовище зранку бадьорить краще кави, — він хитрувато підморгнув мені, продовжуючи безсоромно витріщатись.

Та щоб він провалився! От що за людина? Інший чоловік би вибачився і відвернувся, а Рейн роздивляється мене так, ніби ніколи дівчину в рушнику не бачив. Збоченець!

— Отже, кава тобі не потрібна? — єхидно промовила, дивлячись йому прямо в очі. — І сніданок теж?

— Та ні, я візьму все комплектом. Відмовлятися від смачненького не в моїх правилах.

Це його «смачненьке» прозвучало так, ніби він не про їжу говорив, а про мене. Захотілося відразу запустити в Рейна чимось важким, але під рукою, як на зло, нічого не знайшлося. Я вже збиралася розвернутись і мовчки втекти до спальні, коли моїх колін торкнулися пухнасті лапи й почулося наполегливе «няв!». Одного погляду вниз було достатньо, щоб оцінити масштаб катастрофи — Нокс вже тягнув лапи до краю рушника. Я не встигла нічого зробити, як його кігтики заплуталися в тканині й потягли рушника вниз. Я ледь встигла схопити його на грудях, щоб не втрапити в ще більшу катастрофу. Ні, не таких пригод я очікувала.

— Ноксе, що ти робиш?! — зашипіла на нього я під заливистий сміх Рейна.

— Ти знаєш, Кассіє, — все ще посміюючись, сказав Рейн, — мені починає подобатися цей гримвар.

— От що смішного, не розумію? — я марно намагалася відчепити кігті Нокса від рушника, зберігши при цьому залишки гідності. — Нормальний чоловік в такій ситуації хоча б відвернувся. А ти витріщаєшся так, ніби ніколи голу дівчину не бачив.

— Так ти ж не гола. Тому й витріщаюсь. Боюся пропустити момент, коли Нокс зірве з тебе рушник повністю. Тоді хоч буде на що подивитись.    

Ууу! Як же мене бісить цей недоумок! Магією в нього жбурнути чи що?

— Краще допоможи мені з Ноксом. Забери його від мене, — здалася я, бо відчепити цього пухнастого диверсанта самостійно й залишитись при цьому в рушнику мені не вдавалося.

— І втратити можливість роздивитися тебе у всій красі? Ні. Немає дурних.

Рейн так задоволено усміхався, що хотілося його прибити. Але зробити це з гримваром на рушнику було трохи важкувато. Що ж робити? Думки шалено носилися в голові. А ну його, того Рейна! Хоче побачити мене голою — та будь ласка!

Зірвавши з себе рушник, я жбурнула його на підлогу, давши Ноксу можливість опуститися на чотири лапи, і під ошелешений погляд Рейна, гордо підняла підборіддя, розвернулася й пройшла до своєї спальні. Ха! Не очікував? Думав, мене так просто можна збентежити? Навіть не сподівайся, Рейне! Сьогодні бентежитись будеш ти!