Розділ 11.1. Портал до Тенарії

Кассія

Рейн залишився ночувати в мене — він навіть взяв рюкзак з речами, щоб зранку відразу відправитися до Тенарії. Дуже практично. Я теж звечора зібрала найнеобхідніше, сподіваючись, що ми там довго не затримаємось, а якщо затримаємось, то в нас буде де жити. Ночувати в незнайомому, ворожому світі під кущами в мої плани не входило.  Нокс вмостився спати поруч зі мною і тихенько муркотів, поки я не заснула. Так приємно було його знову бачити після кількох днів в лікарні. І я раділа, що Ебігейл, хоч і не охоче, але погодилася наглядати з ним, поки мене не буде.

Будильник на телефоні задзвонив обурливо рано. І хоч я сама встановила його на сьому ранку, проте заснула вже за опівніч і ще недостатньо виспалась.

— Ще п’ять хвилиночок… — пообіцяла я чи то собі, чи то Ноксу і, солодко позіхнувши, скрутилася калачиком.

І миттєво провалилася в сон. Прокинулася знову я не від будильника — мене розбудило наполегливе нявчання. Розплющивши одне око, я з осудом подивилася на Нокса.

— Чого тобі? Не бачиш — я ще п’ять хвилиночок сплю?

Нокс продовжував нявчати, вимагаючи уваги. А може й сніданку. Я дістала телефон з-під подушки і подивилася час. Трясця! О пів на десяту! Нічого собі п’ять хвилиночок поспала!

— Ноксе, ти не міг мене раніше розбудити?!

Я вистрибнула з ліжка, роздумуючи, чого Рейн досі спить. Невже теж досипав «п’ять хвилиночок»? Штовхнувши двері вітальні, я побачила прекрасну картину — Рейн солодко спав, звісивши одну ногу з дивану і навіть хропів. Оце нахаба! Зараз він у мене отримає!

— Обережно, демони! — заверещала я на всю кімнату.

Рейн миттю прокинувся, підхопився й озирнувся ошалілим поглядом навколо. В нього був такий кумедний вигляд, що я не стрималася і розреготалася.

— І тобі доброго ранку, Кассіє! — сердито буркнув він, зрозумівши, що я пожартувала.

— Ранок? Вже скоро обід, — хихотіла я. — А ти тут хропеш, ніби трактор.

— Я не хроплю! — обурився він і кинув в мене декоративною подушкою.

Я спіймала подушку і запустила нею назад в Рейна, влучивши прямо в голову. Він з таким обуренням подивився на мене, що я знову розреготалася.

— Не смішно!

— Так, звісно, геть не до сміху. Вже о пів на десяту, а ти навіть не думаєш вставати, — дорікнула цьому соньку.

— Можна подумати, ти прокинулася дві години тому!

— Ну… частково прокидалася, але потім знову заснула, — чесно зізналася я.

Рейн солодко позіхнув і потягнувся, вмощуючись зручніше на дивані. Не схоже було, що він зараз збирається вставати.

— А куди ти взагалі поспішаєш? Тенарія нікуди не дінеться. Нам краще бути бадьорими, коли ми туди потрапимо.

Чогось я про це не подумала. Я вважала, що треба відкрити портал якнайшвидше і шукати тих, хто може дати нам відповіді. Наприклад, ту чаклунку Рейна. Але його слова змусили мене задуматися в правильності свого рішення. Рейн дійсно мав рацію — до Тенарії сонними і втомленими краще не лізти.

— Думала, буде краще потрапити в Тенарію якнайшвидше, — я знизала плечима. Не хотілося зізнаватись, що Рейн мав рацію.

— Давай ще годинку чи дві поспимо? — Рейн знову позіхнув і я теж не втрималася. Мабуть, і я ще недостатньо бадьора. — Розбуди мене як вже сходиш в душ і приготуєш сніданок.

— Ну ти й нахаба! — я вперла руки в боки, з обуренням дивлячись на нього. — Я тобі не служниця, щоб сніданки готувати!

— Я в тебе в гостях. Будеш ночувати в мене — сніданок за мною. Може, навіть в ліжко, — Рейн зухвало підморгнув.

— Ще чого! — я сердито зиркнула на нього. — Мене в твоєму ліжку ніколи не буде!

І як йому тільки в голову подібне прийшло? Я і він… Ні, ніколи! Чи цей нахаба просто дражниться? От пригадаю йому все за сніданком! Як насиплю всюди червоного перцю — буде знати, як зі мною жартувати.

— Я й не казав про своє ліжко, я казав про свою квартиру. Про моє ліжко ти вже сама додумала, збоченко! — Рейн розреготався.

Я нічого не відповіла. Розвернувшись, я прожогом вилетіла з кімнати, відчуваючи, як щоки палахкотять чи то від гніву, чи то від сорому. Це ж треба було так зганьбитися! Рейн дійсно не натякав на своє ліжко і ніч з ним. І чого тільки я про це подумала? Ще й з ним! Фу!

Влетівши в спальню, я пірнула під ковдру й накрилася з головою. Нокс відразу пробрався до мене й штовхнув легенько ріжками в бік, знову нявкнувши.

— Ти голодний чи що?

Я відкинула ковдру й подивилася на Нокса. Той коротко нявкнув, ніби відповідав «так». Я створила невеличку світлову кулю й спрямувала до нього. Нокс втягнув її й, задоволено облизавшись, вмостився в мене під боком. Я встановила новий будильник на телефоні й теж вляглася, намагаючись не думати про ту дурість, яку я ляпнула Рейну. Може, вдасться ще трохи поспати?..