Розділ 10.4. Лікування

— Це записи того дослідника? — Ебігейл підняла на мене погляд, закінчивши читати.

— Так.

— І навіщо ти мені їх дала?

— Щоб ти дізналася більше про гримварів.

— Для чого? — Ебігейл примружилась — вона вже явно щось підозрювала.

— Для того, щоб ти впевнилася в безпечності гримварів.

Я не могла ось так сходу сказати, що тримаю вдома гримвара як домашнього улюбленця. Я мала зрозуміти, що Ебігейл підтримає мене.

— І навіщо це мені? — Ебігейл піднялася і підійшла до мене. Віддавши зошит, вона торкнулася мого плеча і зазирнула в очі. — Кассіє, я знаю тебе з дитинства. Ти ніколи просто так нічого не робиш. По очах бачу, ти щось утнула вже.

— Може й утнула, але тут я не буду тобі розповідати, — я боялася, що нас хтось підслухає. — Поїхали до мене додому.

— Гаразд, — Ебігейл мала підозріло спокійний вигляд.

Ми разом вийшли з Гільдії — Рейн мав відвезти нас до мене. 

— Ти віриш в те, що гримвари безпечні? — уточнила я, коли ми вже сіли в машину Рейна і від’їхали від Гільдії.

— Якщо вважати ці записи достовірними… — Ебігейл ухилилася від прямої відповіді.

— А мені ти віриш?

— Тобі — так.

— Тоді просто повір і не роби дурниць, коли ми зайдемо до мене додому.

— Схоже, ти вже їх зробила, — Ебігейл похитала головою. Вона явно сумнівалася в тому, що я не встряла в чергову халепу. Я і сама не до кінця була впевнена, що історія з Ноксом не вилізе мені боком, але я вже прикипіла до нього всім серцем і буду захищати до останнього.

Залишок дороги ми їхали мовчки. Лише заїхали до ресторану, щоб замовити вечерю і відразу поїхали до мене. Не встигла я відчинити двері квартири, як до нас підбіг Нокс. Він поставив передні лапки мені на коліна і голосно нявкнув, певно радіючи моєму поверненню. Ебігейл негарно вилаялася такими словами, яких я від неї раніше не чула. Рейн реготнув — його повеселила реакція Ебігейл. Я ж мовчки підняла Нокса на руки, погладила між ріжок і зачинила двері. Не вистачало ще, щоб сусіди побачили що я завела собі рогатого кота. Вони були звичайними людьми, не чарівниками, шокувати їх — погана ідея. Краще було б звісно переїхати до магічного кварталу, але я звикла до своєї квартири. Я прожила тут все життя.

— Якої темряви тут відбувається? — Ебігейл перевела сердитий погляд з мене на Рейна, а тоді знову витріщилася на Нокса.

Рейн відразу підняв руки.

— Я тут ні до чого! Це все вона!

Ну дякую, напарничку! Міг би і підтримати.

— Знайомся, Ебігейл, це Нокс. Мій домашній гримвар.

Я простягнула Ебігейл Нокса і той махнув лапкою в неї перед обличчям, ніби вітаючи. Ебігейл злякано відступила назад, ледь не перевернувши стілець.

— Він не кусається. Ти ж читала ті записи. Можеш погладити. Нокс дуже милий.

— Я б так не сказав, — не втримався від зауваження Рейн.

— Рейне! — я з обуренням на нього подивилася. Хто-хто, а він вже точно знав, що Нокс — хороший і слухняний гримвар. — Він безпечний.

— Я і не казав, що Нокс небезпечний. Але він не милий. Він нахабний і настирливий. Ти ж бачила — він мені ледь не на голову вилазив.

Я відразу заспокоїлася. Ось що він мав на увазі!

— Просто ти йому подобаєшся. Він так почуття виявляє.

— Хай виявляє до когось іншого, — буркнув Рейн, дістаючи з пакетів замовлену їжу.

— Мені теж не подобається, що він до тебе лізе. Не розумію, що він в тобі знайшов. Але змусити його триматись подалі я не можу. Нокс — незалежний гримвар.

Саме в цей момент Ебігейл наважилася і обережно простягнула руку до Нокса. Ледь торкнулася його між ріжок і відразу відсмикнула руку. Нокс, певно, вирішив, що вона з ним грається і схопив її руку обома лапками. Ебігейл від несподіванки заверещала, смикнула руку сильніше, втратила рівновагу і ледь не впала, зіткнувшись знову з багатостраждальним стільцем.

— Та не кусається він! — обурилася я її реакції. — Сприймай його як звичайного кота. Тільки з ріжками.

Ебігейл підсунула стілець до столу і важко опустилася на нього. Вона мовчала. Я не поспішала з розмовами — їй потрібен час, щоб все усвідомити. Я поставила Нокса на підлогу і, діставши з холодильника шматочки м’яса, насипала гримвару в тарілку. Нагодувавши Нокса, я приєдналася до столу — Рейн уже все накрив для вечері і навіть налив у келихи вина. Швидко він тут в мене освоївся! Поводиться як в себе вдома. Але зараз я була йому вдячна за допомогу. Мовчки вдячна.

— Повірити не можу… — після першого келиху Ебігейл нарешті заговорила. — Ти завела в себе вдома демонічного кота. Я всього від тебе очікувала, Кассіє, але точно не такого.

— Він безпечний. У нас були неправильні уявлення про гримварів, та й інших істот теж.

— Я знаю, але прийняти це складно.

— В тебе буде час подружитися з Ноксом, Ебігейл, — я налила їй ще вина. — Ти ж приглянеш за ним, поки ми з Рейном будемо в Тенарії?

— Що?! — Ебігейл кинула на мене такий обурено-здивований погляд, що я ледь стримала усмішку. Іноді вона перегравала в своїх емоціях.

— Ну не Ейдена ж мені просити?

Згадка про Ейдена спрацювала. Я знала, чим в Ебігейл цілити.

— Ще чого! Він точно не зрозуміє, — Ебігейл зробила великий ковток вина і тільки тоді продовжила. — Добре, Кассіє, я пригляну за твоїм демонятком. Але якщо він мене покусає…

— Я сама відправлю тоді його до Мороку. Не хвилюйся, Еббі, ти мені важливіша.

На обличчі Ебігейл нарешті з’явилася усмішка. Я знала, що до вигнання Нокса не дійде, але мала так сказати для заспокоєння Ебігейл. І вона заспокоїлась. Тепер я зможу спокійно відправитись до Тенарії і не хвилюватись за свого милого — а не нахабного! — улюбленця.