Розділ 9.4. Демони Безодні

Я відбивався відчайдушно, на межі сил, але демони були сильнішими. Вони пробивали щит миттєво, я ледь встигав його оновлювати і жбурляти в них вогняні кулі. Довго я так не протримаюсь. Хоч би з Гільдії вчасно приїхали. Надії на порятунок, втім, було мало, адже їхати сюди далеченько. 

— Візьми ще моєї крові, — прошепотіла Кассія позаду.

— Хочеш померти від втрати крові, а не демонів? — з’їдучив я. Невже ця дівчина не розуміє, що їй загрожує небезпека?

— В мене її ще багато, — слабко, проте наполегливо говорила вона. — Так у нас хоча б буде шанс.

Я вагався. Я не хотів різати її руку. Але без її крові від демонів ми не відіб’ємось. А ще існувала інша проблема: якщо я відволічуся на Кассію, то навіть кількох секунд вистачить, щоб демони поранили мене. Я не зможу одночасно різати Кассію і тримати щит.

— Ти зможеш виставити щит? Хоча б на кілька секунд? — спитав я у Кассії.

— Спробую. 

Кассія підняла здорову руку і з неї повільно заструмувала фіолетова магія, утворюючи складний візерунок захисного щита. Кассія супилась, магія давалась їй з великим зусиллям. Зволікати часу не було. Довго вона щит не втримає. Я підхопив з підлоги порожній флакончик, який викотився з її сумки, взяв уламок скла і обережно надрізав їй шкіру на долоні, поруч з попереднім порізом. Кров виступила миттєво. Кассія стиснула кулак, суплячись ще сильніше, я зібрав кров у флакончик і розвернувся до демонів.

— Відпускай! — крикнув Кассії, створюючи свій щит.

Її щит відразу згас, залишивши у повітрі лише слабкий фіолетовий пилок, який за кілька митей розвіявся. Я, прикриваючись своїм щитом, підійшов ближче до демонів і бризнув на кожного кров’ю Кассії, а тоді спрямував на них вогняні кулі й заклинання вигнання з нашого світу. Демони зашипіли, заверещали й почали розчинятися в повітрі. Вже за хвилину від них залишився чорний туман, який засмоктало в портал. Керуючись досвідом вигнання демонів до Мороку, я спрямував магію на портал, руйнуючи його лінії. Той спалахнув востаннє, а тоді зник, залишивши після себе лише темну пляму на стіні. 

Я видихнув з полегшенням. Нарешті ми остаточно позбавилися демонів. Більше нападів не повинно бути.

— Кассіє, ми врятовані! — я повернувся до неї з радісною усмішкою, але вона застигла на моєму обличчі — Кассія лежала на підлозі непритомна й не рухалась. 

Я кинувся до Кассії й намацав пульс — на щастя, вона була жива. 

— Кассіє, отямся! 

Я сів на підлогу й обережно поклав її голову собі на коліна. Я не вмів зцілювати, лише міг витягувати темну магію, тому просто вмостив її зручно, очікуючи, коли нарешті приїде Ейден з іншими чарівниками. 

— Тільки спробуй померти і я знайду некроманта, який тебе оживить. І сам тебе за це вб’ю, — я злився сам на себе за те, що взяв забагато крові в Кассії й не міг їй зараз допомогти. 

Кассія не відповіла. Навіть не ворухнулася. Я прибрав з її лоба вологе від поту пасмо волосся й машинально провів пальцями по щоці. Вона така мила, коли не намагається мене вколоти. Якби ж тільки вона змогла зрозуміти, що я допоміг їй тоді, а не відняв шанс врятувати бабусю… Можливо, ми змогли хоча б подружитися. Мені завжди подобалися такі дівчата, як Кассія — язикаті, але коли їх шпильки направлені не на мене, бойові, гарячі й ризикові. В нас з нею було багато спільного. Жаль, вона не хоче цього помічати…

— Що ти зробив з моєю дівчинкою?! — тишу будинку розірвав сповнений жаху голос Ебігейл, яка кричала так голосно, що аж вуха закладало. — Я тебе зараз придушу, Рейне!

Піднявши голову, я побачив, як Ебігейл виривалась з рук Ейдена, що вчасно встиг її схопити і метала в мене такі сердиті погляди, ніби дійсно вважала, що я нашкодив Кассії.

— Це демони, Ебігейл, — спокійно відповів я. Хоч мене й образили її слова, але я розумів, що вона хвилюється за Кассію. — Я тут ні до чого. Ви цілителя привели? 

Я окинув поглядом всіх, хто зайшов до кімнати — окрім Ейдена з Ебігейл тут були Девід з Еріком і ще двоє мисливців. Жодного цілителя серед них я не бачив. 

— В машині чекає. А демони де? — Ейден озирнувся навколо, шукаючи хоч якийсь натяк на демонів.

— Сам розібрався, — буркнув сердито. — Вас поки дочекаєшся!

Девід розчаровано зітхнув, почувши, що роботи для мисливців не залишилось.

— Ну що, хлопці, сьогодні бійки не буде, — він повернувся до мисливців й розвів руками. — Розваги відміняються.

От вміє ж жартувати у найневідповідніший момент! Кассія непритомна, я майже вичерпав магічний резерв, а він веселиться. 

— Девіде, — Ейден суворо на нього подивився, випередивши мене. 

— Мовчу, — Девід підняв руки, ніби здавався. — Повертаймося до Гільдії, хлопці.

Девід з мисливцями пішли і тільки тоді я нарешті піднявся з підлоги. Обережно підхопивши Кассію на руки, я теж попрямував до виходу.

— Тут точно більше немає небезпеки? — почувся за спиною голос Ейдена. 

— Наче ні, але можете перевірити. 

— Добре, накажу кільком людям тут залишитися.

Ейден відправив назад до будинку двох мисливців і двох слідчих, які мали тут все перевірити. В цей час цілитель оглянув Кассію і заспокоїв всіх нас:

— В неї магічне виснаження і втрата крові. Нічого критичного, за кілька годин прийде до тями.

— Тобто ви не збираєтесь її лікувати, Маркусе?! — я сердито блимнув на старого цілителя, який лікував мої рани ще коли я був підлітком. Я завжди ставився до нього з повагою, але зараз ледь стримувався, щоб не нагрубити.

— Я займуся Кассією вже в Гільдії. В її стані немає нічого критичного. 

Я не став сперечатися. Йому видніше. 

Як тільки ми дісталися Гільдії, Кассію поклали до лікарні. Магічна лікарня знаходилася в правому крилі Гільдії — всі чарівники лікувалися тут. Поки Кассію лікували, мені влаштував допит Ейден. Довелося вигадати, що випадково підслухав розмову в барі, яка навела мене на думку, що Кайсар може знаходитися серед маргіналів за містом.