Розділ 8.1. Зустріч з Кайсаром

Рейн

Під кінець робочого дня я нарешті отримав свободу від клятого архіву. Не знаю, як Кассія стирчить там цілий день і не втрачає розум, мені копирсатися в цій купі інформації здавалося нудним і виснажливим заняттям. І коли Девід прислав мені повідомлення з проханням приїхати на допомогу іншому мисливцю — я з радістю погодився. Нема нічого кращого, аніж розім’ятися зі зграєю демонів.

Після знищення демонів Ерік потягнув мене в бар поблизу. Ми нечасто з ним перетиналися по роботі, але мали досить добрі стосунки. Кілька келихів пива — і ми вже ділилися останніми новинами й плітками. Він розповідав яких демонів знищив останнім часом, а я ділився своїми враженнями від роботи з Кассією.

— Вона нестерпна, — жалівся я. — Так і шукає, чим би мене вколоти. Ще й каву мені гостру підсунула з червоним перцем. Уявляєш?

Ерік розреготався.

— З червоним перцем? — перепитав він. — А вона гаряча штучка! Може…

— Та йди ти! — різко обірвав його я. Ще не вистачало, щоб Ерік вирішив, що я запав на Кассію. Ні, звісно, вона була гаряча і я дуже збрехав би собі, якби сказав, що вона мені геть не цікава як жінка. Але це ж Кассія! Ходяча катастрофа. Дівчина, яка вічно шукає неприємності, а її язик гостріший за її каву.

— Що, невже вона тебе не приваблює? — Ерік хитро всміхнувся.

— Мене не приваблюють дівчата, які тільки шукають приводу, як мене вколоти, — я знайшов відмовку.

— Ой, та не вигадуй, — Ерік всміхнувся ще ширше. — Такі дівчата найгарячіші в ліжку.

— Та вона мені мозок швидше виїсть, аніж задовольнить в ліжку, — сердито буркнув. Треба змінювати тему, поки не бовкнув зайвого. — Досить про Кассію. Краще розкажи щось цікаве з роботи.

Ерік не став наполягати і ми продовжили обговорювати демонів і полювання на них. Десь між третім і четвертим келихом пива я помітив знайому фігуру в кутку бару — один з нелегальних торговців, яких Гільдія постійно вистежувала. Іноді я дозволяв їм тихо працювати в обмін на інформацію. Гільдія про це не знала — вона такі методи не підтримувала, але я був іншої думки. Порушники за гроші і закривання очей на їх справи часто готові були видати цінну інформацію. Я цим користувався. І зараз в голові миттєвого увімкнулося: цей чоловік може знати щось про Кайсара.  

— Я зараз повернуся, — кинув я Еріку і піднявся з-за столу.

— Відлити треба? — реготнув він.

— Майже.

Я не став вдаватися в подробиці — ми не були з Еріком добрими друзями. Я не міг йому довірити деякі свої секрети. Тож краще йому не знати про мої методи роботи.

Я дійсно спочатку зайшов до туалету, бо пиво все ж таки просилося на вихід. А тоді, впевнившись, що Ерік зайнятий своїм келихом і не спостерігає за мною, підійшов до свого інформатора.

— Як справи, Мортімере? — опустився я за його столик.

Мортімер важко зітхнув. Він знав: якщо я звертаюся до нього, то доведеться видавати якісь секрети. І не завжди ті, якими йому хотілося ділитися. Своїх він здавати не любив. Але гроші любив більше. Це мені в ньому й подобалось.

— Що знову, Рейне? — втомлено спитав він.

— Шукаю одну людину.

— І яку ж?

— Кайсара Дорвея. Знаєш такого? — я спитав прямо — часу на передмови в мене не було.

— Божевільний старий? — уточнив той, ніби людей з таким незвичайним ім’ям існувало безліч.

— Саме він. То що, ти чув про нього? Знаєш щось?

— А що мені за це буде? — губи Мортімера відразу розтягнулися в хитрій посмішці. Він вже прораховував, які бонуси отримає за свою інформацію.

— У тому-то й справа, що нічого не буде, — я криво всміхнувся. — Ще попрацюєш спокійно.

— Так не піде, — заперечив він. — Гроші на стіл або жодної інформації.

— А до в’язниці не хочеш? — я скептично здійняв брову. Мортімер завжди любив торгуватися, але врешті-решт ми знаходили компроміс. — Я ж знаю, чим ти приторговуєш, Морті.

— Нічим дійсно поганим я не торгую і нікому нічого не нав’язую на відміну від інших.

— Саме тому ти досі працюєш. На відміну від інших, — тепер вже я хитро всміхався. Я знав, як розмовляти з цими злочинцями.

— Інформація безкоштовною не буває.

— Я заплачу, але тільки якщо її отримаю. Варіант «я нічого не знаю про нього» мене не влаштовує. За це я платити не буду.

— Я знаю про нього. Можеш платити, — Мортімер спокійно відпив віскі й відкинувся на стілець.

— Я заплачу тобі тільки в тому випадку, якщо ти знаєш, де він живе і чи живий він взагалі.

Менше всього я хотів заплати за адресу на кладовищі.

— Скільки заплатиш? — Мортімер примружився, вже прораховуючи в голові, скільки можна з мене здерти.

— Достатньо, якщо інформація правдива.

Цього разу я не збирався шкодувати грошей.

— Правдива, — підтвердив він.

— То він живий? — уточнив я, перш ніж витягати гаманець. Мортімер визнавав тільки готівку.

— Та живіший за нас буде. Деяких смерть просто не хоче брати.

— Скільки хочеш за інформацію? — спокійно спитав, намагаючись не показувати, наскільки мені важливо знайти Кайсара.

Мортімер назвав суму. Я здивовано присвиснув. Дещо більша за його звичайний тариф.

— І місяць ти мене не чіпаєш. Жодних перевірок, — додав цей пройдисвіт.

Я втомлено зітхнув. В будь-якій іншій ситуації я б з ним торгувався, але мені була дуже потрібна інформація про Кайсара.

— Гаразд, — я погодився.

Тепер вже присвиснув Мортімер, але швидше захоплено, ніж здивовано.

— О, бачу він тобі дуже потрібен! Така справа серйозна? От я дурний, — розреготався він. — Треба було більше брати.

— Пізно, — посміхнувся я. — Вже домовились.

Я кинув йому на стіл гроші, Мортімер написав мені на серветці адресу і я повернувся до Еріка.

— Що так довго? Надто багато пива випив чи якусь дівчинку підчепив дорогою і затягнув розважитись?

— Туалет — не найкраще місце для розваг з дівчатами. Я вже застарий для цього, — віджартувався я.