Розділ 7.4. Таємниці гримварів

— Я ще й проклясти тебе можу так, що місяць жалкувати будеш за свій колючий язик! — я з погрозою підняла руку, випустивши з неї клубочок темно-фіолетової магії.

Звісно, проклинати я Рейна не збиралася, але ж пригрозити мені ніхто не забороняв.

— І що ж ти мені начаклуєш, колючко?

Рейн сперся на шафу й склав руки на грудях. В очах його вже горіли веселі вогники, передчуваючи словесну дуель. Та і я була рада, що він не звернув уваги на зошит. Вправлятися в дотепності точно краще, аніж пояснювати, що я читаю і навіщо. Хвилювання відразу вщухло і настрій стрімко поліз вгору.

— От колючки тобі й начаклую на язиці! — я погралася клубочком над долонею, формуючи з магії різноманітні шипи й колючки.

— Думаєш, я прибрати не зможу? — Рейн мені підморгнув.

— Перевіримо? — я пограла бровами.

— Може, краще розкажеш, що ти там таке цікаве читала, поки мене не було? — Рейн кивнув на зошит, який я ховала під книгою.

Гарний настрій миттю зник. Все ж, він помітив зошит. Мій погляд заметався столом, шукаючи хоч якесь підходяще пояснення. Зачепившись за старовинний артефакт у вигляді рогатого демона, я зрозуміла, що можна легко все спихнути на роботу.

— Нічого особливого. Про артефакти і їх магію. Нашої спільної справи це не стосується, — я спокійно прибрала книгу з зошита і переклала його в шухляду.

— Тоді чому ти прикрила записи книгою? — Рейн недовірливо примружився.

І чого він такий уважний і допитливий? Невже не може просто зайнятися своїми справами і не лізти в мої? Бісить!

— Ти мене налякав, — процідила крізь зуби. — Нема чого підкрадатися так тихо!

— А як інакше спіймати тебе на черговому правопорушенні? — він знову мені підморгнув — весело, ніби для нього ловити мене на злочинах було захопливою розвагою.

— Ніби я їх постійно вчиняю! — я скептично здійняла брову.

— Бо я завжди поруч. Знаєш, що спіймаю.

— Ти мене вже дістав своєю увагою! — обурилася я. — Йди в архів! Мені працювати треба. Артефакти чекають.

— Які ми нервові сьогодні! — Рейн лише розсміявся з мого обурення. — Розслабся, колючко, а то зморшки між брів з’являться раніше часу.

Я схопила першу-ліпшу статуетку на столі і вже замахнулася, щоб кинути в Рейна, але той, сміючись, сховався за стелажем. Я поставила статуетку і тихенько видихнула. Яке полегшення, що Рейн не помітив, що саме я читаю. Я вже уявила, як мені доведеться пояснювати Ейдену, чому я прихопила зошит з записами про гримварів. А пояснення, яке б не нашкодило мені й Ноксу, в мене не було.

Залишок робочого дня ми з Рейном ігнорували одне одного, займаючись своїми справами. Він пішов на пів години раніше, кинувши сухе «бувай!» на прощання. Ледь двері за ним зачинилися, як я переклала зошит собі в сумку й продовжила роботу. Ще два артефакти перевірю — і теж буду збиратися додому. Нокс, мабуть, зачекався.

Дорогою додому я купила моєму гримвару корму — не годувати ж його весь час об’їдками з мого столу! Нокс радо терся об мої ноги і голосно нявчав тільки-но я переступила поріг квартири.

— Скучив, Ноксе? — я погладила моє миле демонятко між ріжок і він на мить спалахнув срібним сяйвом. Такий гарнюній! І як ми раніше могли думати, що гримвари злі? В мене в голові не вкладалося. — Вибач, але я мушу працювати. Тож тобі доведеться часто самому залишатись. Але у вихідні я вся твоя.

За вечерею я неквапливо гортала зошит, читаючи іншу інформацію про гримварів. Там були і відмінності між котами і гримварами, і особливості їх харчування й поведінки, і магічні ритуали й заклинання, які використовувалися з гримварами. Стільки цікавої інформації, що я втратила лік часу! Отямилися лише, коли Нокс почав наполегливо тертися об мою руку.

— Щось хочеш? — спитала я, не розуміючи його натяку.

Гримвар на мить спалахнув сяйвом, а тоді знову потерся об мою руку. І я нарешті зрозуміла, чого він хоче — магії! В зошиті я прочитала, що коли гримварам не вистачає магії, то вони коротко спалахують і труться об людей, привертаючи їх увагу. Якщо ж магії не давати їм зовсім, то нещасні створіння можуть захворіти й ослабнути.

— Зголоднів, Ноксе? — я пересадила його з колін на стіл перед собою.

Гримвар стверджувально нявкнув, ніби розумів мої слова. Можливо, й розумів. Дослідник описував їх як доволі розумних істот.

Я підняла долоню й випустила з неї трохи магії. Сформувавши невеличку світлову кулю, я спрямувала її на Нокса. Він потягнувся до неї носиком, облизнувся і миттєво втягнув в себе. Світлова куля розчинилася в ньому вся, до останньої іскри.

— Хочеш ще? — я не могла стримати усмішки — це було напрочуд захопливе видовище.

Нокс підійшов до мене і тикнувся носиком в долоню, а тоді лизнув її шершавим язичком.

— Ти ж мій котик! — моя усмішка стала ще ширшою.

Я погладила це рогате диво і згодувала йому ще кілька світлових куль. За ніч я легко відновлюся, така втрата магії взагалі не критична для чарівника, а от гримвар почуватиметься добре.

Я вже збиралася згодувати останню кулю Ноксу, коли почула наполегливий дзвінок у двері. Хтось кілька разів підряд натиснув на дзвінок, а тоді ще й голосно постукав. Я миттю напружилася. Серце боляче вдарило в груди. Хто міг ломитися в двері у такий пізній час?

Підхопивши Нокса на руки, я віднесла його до спальні. Якщо прийшов хтось знайомий, то мені доведеться впустити в квартиру. А ніхто, навіть Ебігейл, не повинні побачити в моєму домі гримвара, інакше неприємностей не оминути.

— Сиди тут і поводься тихо. Я скоро повернуся, — наказала я Ноксу, вмощуючи його в кріслі.

___________

Як думаєте, хто прийшов до Кассії?