Розділ 7.2. Таємниці гримварів

— І кого ти вже вбила, Кассіє? — Рейн криво всміхнувся, мабуть вважаючи, що дотепно пожартував. — Що тут за труп?

— Тебе зараз вб’ю! — сердито прошипіла. — Чого припхався? Я тебе сюди не звала.

— Ми ж напарники. Забула? — Рейн з виразом абсолютної безтурботності злегка підняв брову. — Я мав впевнитися, що ти не накоїла дурниць за які відповідати доведеться мені.

— Не дочекаєшся! — я сердито вперла руки в боки. Невже він думає, що я тільки й можу, що влипати в неприємності? Це такої він про мене думки?!

— Може, ви вже припините ваші словесні бої і ми займемося справою? — Ейден невдоволено на нас подивився. — Де той труп, Кассіє?

— Ходімо за мною, зараз покажу.

Я провела їх в кімнату, де знайшов останній притулок той нещасний чоловік, щоб вони все оглянули там. Сама ж в цей час вмостилася в кріслі в тій кімнаті, де знайшла гримвара. Воно було старе і пошарпане, але хоча б не дуже брудне.

— Значить, це не Кайсар? — Ебігейл першій набридло оглядати кімнату і вона вийшла до мене.

— Гадаю, що ні. Якщо вірити записам. Хіба що Кайсар забрав чужі зошити і вивчав їх.

Мені тільки зараз спало на думку, що зошити можуть бути чужі, але інтуїція підказувала, що вірогідність такого повороту невелика.

— Може бути й таке, але ми ідентифікуємо його особистість.

— Багато часу це займе?

— Певна, що до вечора маги впораються з експертизою.

Магія завжди працювала краще, ніж наука і нею визначити особистість було набагато швидше і простіше, ніж робити всі ці аналізи ДНК і інші подібні штуки. Звичайні люди навіть не розуміли, як відсутність магії ускладнює їм життя. Іноді я навіть співчувала їм, але це нічого не змінило б. Звичайним людям все одно про магію не можна знати.  

— Цікаві в нього дослідження, — Ейден нарешті вийшов з кімнати разом з Рейном.

— Як гадаєте, вони правдиві? — я піднялася з крісла і підійшла до нього ближче. — Чи це його вигадки?

Мені хотілося почути експертну думку Ейдена, адже в моїй сумочці сховався зошит про гримварів. Я дуже розраховувала, що знайду в ньому розгадку нестандартної поведінки мого Нокса.

— Я ще не переглядав все, але думаю навряд чи він вигадував.

— Але ж там такі речі! Зовсім не те, що ми знаємо про демонів, — навіть побіжного погляду мені вистачило, щоб зрозуміти — всі наші уявлення про демонічних створінь були неповними, а подекуди й неправильними.

— Ну, ми не вивчали їх настільки детально, як цей чоловік, — Ейден знизав плечима. — Цілком можливо, що його нестандартні методи виявилися кращими і він дійсно дізнався те, чого ми не знали роками.

— Та які роки? — вигукнула я. — Тут століття помилкових знань!

— Люди часто помиляються, Кассіє, — Ейден говорив так спокійно, ніби не тримав в руках записи, які можуть повністю змінити уявлення про демонів. І як йому тільки вдається бути настільки стриманим?

— Але ж не настільки сильно!

Рейн, який до цього з нудьгуючим виглядом розглядав зламані меблі й обшарпані стіни, повернувся до мене.

— Він вивчав досить специфічно, взаємодіяв з демонами, використовував темну магію. А це заборонено, — Рейн підняв брови, вочевидь натякаючи на мою спробу врятувати бабусю.

Я сердито вишкірилася, але проігнорувала його зауваження, звернувшись до Ейдена:

— То що, пошуки Кайсара поки що відміняються?

Це єдине питання, яке мене зараз хвилювало. Сперечатися з Рейном зовсім не хотілося.

— Так, — Ейден кивнув. — Коли будуть результати експертизи, тоді продовжите. А зараз можеш зайнятися своїми артефактами.

— А мені дадуть якесь завдання на демонів? — спитав Рейн.

— Ні, краще повивчай архіви. Може знайдеш щось цікаве про цю вашу Безодню.

Ми з Рейном синхронно подивилися на Ейдена такими обурливими поглядами, що навіть він не стримався від усмішки. Ебігейл же відверто хихотіла, розуміючи, що ми геть невдоволені від нашої співпраці.

— Та що ви як кішка з собакою? — Ейден подивився на нас втомленим поглядом. Наше постійне протистояння йому давно вже набридло. — Навчіться вже працювати разом.

— Так, — стала на його бік Ебігейл. — Чого ви вічно сваритесь? Дорослі ж люди.

— Ой, хто б говорив! — натякнула я Ебігейл на її постійні сварки з Ейденом.

— Я не відмовляюся від співпраці ні з ким! — вона підтиснула губи і зробила серйозний вираз, ніби не зрозуміла мого натяку. Навіть не глянула в бік Ейдена. А от на його обличчі відразу промайнула легка усмішка. Ейден мій натяк зрозумів.

— Що ж, повертаємось в Гільдію, — проте коментувати його Ейден не став, — а сюди я вишлю магів для експертизи.

Найбільше мені зараз хотілося з’їздити додому, сховати зошит і перевірити, як там мій Нокс. Але ж я не могла сказати це Ейдену! І як на зло жодної вагомої причини поїхати окремо в голову не приходило. Довелося їхати з ними, сподіваючись, що Нокс не накоїть шкоди в мою відсутність.

Так, я обіцяла собі, що розповім Ейдену про гримвара, але перш ніж це робити я мала прочитати записи про нього. Можливо, там буде пояснення про його поведінку і тоді я зможу залишити собі це миле демонічне створіння. Я не хотіла щоб Нокса ось так легко відправили в Морок. Він цього не заслужив. Він ніякої шкоди мені не заподіяв і якщо й надалі він добре поводитиметься, то я буду захищати свого улюбленця. І байдуже на неприємності.