Розділ 6.1. Пошуки Кайсара Дорвея

Кассія

Поки Рейн вів машину до Гільдії я не зронила ні слова. Нічого цікавого ми в будинку не знайшли — ні демонів, ні інших слідів темної магії, окрім як на символі на стіні. В сумочці лежав кристал, який ще зовсім нещодавно був людиною. Від усвідомлення, що той нещасний чоловік в одну мить перетворився на кристал, шкірою досі пробігав мороз. Я боялась навіть уявити, що він відчував коли темрява його огорнула, проникла під шкіру, змінила його суть. Певно, йому було дуже боляче і страшно.

— Думаєш про той голос? — спитав Рейн, коли ми майже під’їхали до Гільдії.

— Та ні, — відповіла я. — Думаю про того нещасного чоловіка. Невже він був приречений? Невже ми ніяк не могли врятувати його?

— Мабуть, що ні. Можливо, ми і не повинні були його рятувати.

Рейн говорив так спокійно, ніби мова йшла про щось буденне, а не про людську смерть.

— Думаєш, ми повинні були тільки почути ті його слова і побачити як він перетвориться на попіл? — я обурилася.

— Кассіє, — Рейн на мить відірвав погляд від дороги і глянув на мене. — Не всіх людей можна врятувати.

— Та я знаю, — зітхнула я. — Але ж іноді так хочеться.

— Ми зробили все, що могли, — відповів Рейн, під’їжджаючи до будівлі Гільдії. 

Я нічого не відповіла, мовчки вийшла з машини і зайшла всередину. Безсердечність Рейна мене дратувала. Невже він не міг хоча зробити вигляд, що йому жаль того бідолаху?

— А де той чоловік? — спитав Ейден, ледь ми зайшли до нього в кабінет.

Я дістала з сумки кристал, огорнутий захисною магією, і простягнула його Ейдену.

— Ось він, ваш чоловік.

Ейден кілька секунд дивився на кристал в моїй руці, не розуміючи, що я маю на увазі.

— Тобто? — спитав він розгублено.

— Цей чоловік бурмотів слова про Безодню. Його тіло палало, ніби пічка. Ми не встигли нічого зробити. В якийсь момент його почала огортати темна магія і він розсипався на попіл, а потім перетворився на цей кристал. Він був неймовірно гарячим тому Рейн огорнув його захисним коконом.

Ейден мовчки взяв з моїх рук кристал, обережно поклав його на стіл і почав знімати захисні чари. Нитка за ниткою кокон розплутувався, оголюючи темні грані кристалу. Коли магія була прибрана, Ейден підніс руку до нього, але Рейн його зупинив.

— Не торкайтеся! — крикнув Рейн. — Обпечетесь!

Але Ейден і не збирався торкатись. Він спрямував на кристал свою магію, вивчаючи його. Магія проникла всередину кристалу і тоді він почав повільно витягувати її назад, сформувавши з цієї магії мерехтливу кулю. Він торкнувся її і вона розгорнулася в пласке зображення на якому ми побачили останні миті життя того чоловіка, а також те, що передувало його смерті.

В спогадах чоловіка було видно, що він сидів за столом і гортав якусь книгу, тому не відразу помітив, що на стіні почав з’являтися символ. Лише коли з нього потекла магія, він здригнувся, відчувши її дотик, і спробував захиститись. Проте в нього нічого не вийшло — магія проникла в нього і тоді він ніби збожеволів. Чоловік бігав кімнатою, перевертав меблі, скидав книги на підлогу, а тоді раптом зупинився, впав у крісло і деякий час сидів, навіть не рухаючись. Вже після того він зателефонував у Гільдію і опустився на підлогу. Далі ми побачили, як ми прийшли до нього й з його смертю запис скінчився.

— Ось воно що… — тихо сказав Ейден, коли продивився весь спогад до кінця.

— І що це означає? — спитала я. — Чому він перетворився на кристал? Чому загинув?

— Я не знаю, Кассіє, — похитав головою Ейден. — Всі попередні жертви застигали від жаху, побачивши, як з порталу просочується темна магія, формуючи якісь химерні демонічні силуети. А тут він хоч і був наляканий але не настільки, щоб відразу загинути. І в інші жертви магія не проникала. Вона просто їх лякала. Цей випадок якийсь дивний, не схожий на інші.

— Чудово, — буркнув Рейн. — Ще одна загадка. Нам неймовірно щастить.

— Кассіє, — Ейден підійшов до мене, ігноруючи буркотіння Рейна. — Ти перевіряла кристал своєю магією?

— Ні, не встигла. Рейн відразу огорнув його коконом і ми навіть не подумали його перевіряти.

— Тоді зроби це зараз. Будь ласка. Я хочу зрозуміти, чи є в цьому кристалі магія і якого вона виду.

Я підійшла до кристалу, обережно торкнулася його, відчуваючи під пальцями жар, але не настільки сильний, щоб не витерпіти. Я заплющила очі і почала вивчати магію. Я думала, що побачу лише темну, але виявила також і звичайну магію, що притаманна більшості чарівникам, і несподівано дрібку своєї. Коли я розповіла про це Ейдену, він здивовано підвів брови.

— Ти його не знала? — він кинув уважний погляд на кристал, ніби той міг розповісти, звідки в нього взялася моя магія. — Може він був твоїм родичем?

— Ні, — я заперечно хитнуло головою. — Бабуся казала, що в нас немає жодних живих родичів. Я думаю, ця магія проникла в нього з порталу, вона не належить чоловіку.

— Ти думаєш чи впевнена? — недовірливо пирхнув Рейн.

Я знову торкнулася кристалу, подивилася уважніше на сплетіння магії. Я помітила дещо цікаве, на що раніше не звернула увагу, бо не дивилася настільки детально.

— Так, ця магія поєднана з темною. Вона ніби утворює одну нитку, сплетену з кількох тонких, — пояснила я те, що побачила.

— Але в тобі такої немає? — спитав Ейден.

— Ні, інакше б я відчула в собі темну магію. Та й ви теж її помітили б. Чому всі так вперто хочуть побачити в мені темряву? — мене вже не вперше питали про це через мої фіолетові очі. Чомусь деякі маги думають, що відмінності — це обов’язково про зло.

— Вибач, Кассіє. Просто дуже все це дивно. Зрозумій і не злися, — Ейден торкнувся мого плеча й подивився на мене поглядом, в якому змішалося хвилювання й занепокоєність.

— Та я розумію, — я важко видихнула. Як же набридло все розуміти! Невже люди не можуть хоч іноді думати, як мені це все відчувається? — Просто втомилася, що всі намагаються знайти в мені щось погане.