Розділ 3.2. Знайди мисливця

Я просиділа за архівами залишок робочого дня. Від величезної кількості інформації в мене вже голова йшла обертом, а перед очима ввижалися схеми й малюнки, які я встигла за цей час передивитися. Проте я змогла знайти дещо цікаве. Не тільки про символ, а й про Безодню. І несподівано про Рейна Тіснара. Я відразу зателефонувала Ебігейл, сподіваючись, що вона ще не втекла додому.

— Щось знайшла? — вона прийшла за п’ять хвилин.

— Так, — я посунула на край стола коробку з відкладеними архівними записами. — Цей символ точно є порталом в інший світ. І твій портальник мав рацію. Ці портали вже з’являлися. Тільки не десять років тому, а одинадцять. Вони постійно відкриваються раз на одинадцять років.

Ебігейл насупилася. Вона постукала вказівним пальцем по щоці, як завжди, коли поринала в роздуми. Я мовчала, чекаючи, поки вона переварить отриману інформацію.

— А чому тоді ми раніше про них не чули? — Ебігейл нарешті виринула з роздумів. — Якщо ці портали вже з’являлися і в архівах є про них згадки, чому Ейден про них не пам’ятає? Адже він вже років п’ятнадцять як глава Гільдії, а до цього був куратором мисливців. Це я тільки три роки тут працюю.

Раніше в Ебігейл була невелика крамничка з магічними артефактами, які вона сама відшукувала в різних куточках світу. Але зрештою вона втомилася від постійних мандрівок, а сам бізнес почали душити конкуренти, тож вона пішла працювати до Гільдії. Якраз наша старенька кураторка йшла на пенсію і я запропонувала Ебігейл зайняти її місце. Їй сподобалась ідея приглядати за молодими чарівниками і направляти їх, тож з тих пір ми працюємо разом.

— А раніше люди так масово не гинули через ці портали. Одинадцять років тому кілька людей постраждали психічно, також деякі демонічні створіння вирвалися з іншого світу, але їх швидко знешкодили. Двадцять два роки тому загинуло лише двоє. А от тридцять три роки тому сталося дещо цікаве…

Я хитро всміхнулася, роблячи драматичну паузу. Знала, як вони бісили нетерплячу Ебігейл і не могла стриматись, щоб її не подражнити.   

— Що там сталося? — Ебігейл сердито склала руки на грудях. — Не тягни!

— Я знайшла дещо про нашого Рейна.

— Про Рейна Тіснара? — уточнила вона.

— Так. Тільки раніше він був Рейн Картер. Слухай, ось… — я взяла з коробки записи, що стосувалися Рейна і зачитала їх Ебігейл. — Темна магія, що вирвалася з порталу, атакувала немовля, зануривши його в кому. Батьки, Дерріл і Лорі Картери, зневірившись врятувати сина Рейна світлою магією, звернулися до невідомої темної чаклунки. Вона провела заборонений ритуал, витягнувши з хлопчика темряву і повернувши його до життя. За скоєне порушення магічних законів Дерріл і Лорі Картери відсиділи п’ять років у в’язниці, а вийшовши, змінили прізвище на Тіснар. Ім’я чаклунки, як і місце її перебування вони не назвали. З їх слів ця інформація дивовижним чином стерлася з їх пам’яті. Як тобі таке, Ебігейл?

Брови Ебігейл поповзли догори. Вона взяла з моїх рук папери, пробіглася ними, ніби не вірила, що я кажу правду, і лише тоді відповіла.

— Нічого собі… Я не знала, що Рейн пов’язаний з цими порталами. Ні, я чула, що його батьки відсиділи за темний ритуал, але подробиць мені ніхто не повідомляв. Цікаво, а Ейден знає?

— Сходи його допитай, — я криво всміхнулася, вже уявляючи цей суворий допит.

— Обов’язково, — вона відповіла такою ж усмішкою. — Що там ще ти вичитала? Є якісь причини появи порталу? Є способи боротьби з ним?

Я похитала головою. Хотіла б я знайти більше — але більше інформації не було.

— Жодних причин. Жодних способів. Лише згадки деяких людей про Безодню. Що вона їх кличе чи розмовляє з ними. Рейн також чув про неї. Але він не знає, що таке Безодня. В записах теж про неї більше нічого немає.

— Скоріше за все так зветься світ з якого відкриваються портали, — припустила Ебігейл. Вона сховала записи про Рейна в теку і засунула її назад до коробки.

— Я теж так думаю, — погодилася я. — Це все. Можеш віднести подаруночок Ейдену, — я кивнула на коробку. — Нехай сам все аналізує. А мені треба займатися моїми артефактами.

Насправді я хотіла ще покопирсатись в архівах, щоб знайти більше інформації про Безодню. Інтуїція підказувала, що вона приховує щось цікаве. Але Ебігейл не треба те знати. Вона не любила, коли я пхала носа в неприємності. А Безодня точно пахла неприємностями.

— То ти додому ще не йдеш? — Ебігейл підняла коробку зі столу і притиснула до грудей. — Я думала тебе підвезти.

— Та ні, ще на годинку затримаюся.

Ебігейл не стала наполягати. Ледве двері за нею зачинилися, як я повернулася до стелажів. Я не могла піти додому зараз. Я мала знайти ще хоч якусь інформацію про Безодню.