Розділ 3.1. Знайди мисливця

Кассія

Мені хотілося добряче пристукнути Рейна або навіть наслати на нього прокляття, але вперше за сім років я розуміла, що, мабуть, він мав рацію. Я й сама тоді читала, що темні ритуали рідко допомагають старим людям і бабуся дійсно могла померти від нього миттєво. А так прожила ще пів року. Ебігейл теж мене дуже сварила і казала, що мені пощастило наштовхнутися на Рейна. Тоді я так не думала. Мене засліпило бажання врятувати бабусю будь-якою ціною. Та тільки не всіх можна врятувати.

Хай там як не було, але перестати бачити в Рейні ворога я все одно не могла. Надто вже довго тягнулося наше протистояння. Те, що я сьогодні дізналася про його батьків не додало йому симпатії. Я все ще не була певна, що Рейн дійсно хотів допомогти мені уникнути в’язниці, а не зупинив, щоб потішити власне его. Весь такий правильний! Завжди діє виключно за законами магічного світу.

Але що за ритуал провели його батьки? І чи пов’язаний він якось з ним? Хотілося розпитати, але ж цей недоумок точно мені не відповість. Тому я просто втекла, не бажаючи слухати його повчання.

Кілька днів потому, сидячи в Гільдії й заносячи до каталогу нещодавно знайдені і перевірені на безпечність артефакти, я задумалася над словами, що Рейн почув на площі. Йому голос говорив про якусь Безодню. Чи був це той самий голос, що і в мене — ми так і не зрозуміли. Проте сам факт того, що лише ми двоє чули голоси і бачили замок в порталі — вже багато про що говорив. Як би мені не хотілося це визнавати, але чимось ми були з Рейном пов’язані. Зрозуміти тільки б чим. І почати треба з Безодні.

Я вже збиралася відкласти каталогізацію і поритись в старих книжках і записах, коли до мене зайшла Ебігейл. В руках вона тримала чималеньку теку з паперами, а її насуплені брови говорили про те, що всім цим добром доведеться займатись мені.

— Що там, Ебігейл? — я приречено зітхнула.

— Тут всі випадки з появою символів. З тим темним порталом. Ейден попросив пошукати схожі справи в архіві. Хтось з портальників сказав йому, що ніби чув раніше про темний портал. Що вони раз на десять років відкриваються чи щось таке.

Ебігейл поклала теку мені на стіл. Я відкрила її і ледь не застогнала — тут лежало з десяток справ і до кожної стільки ж сторінок підшито. Я це весь день розгрібати буду, а шукати схожі справи — ще довше.

— Дуже тобі дякую, — пирхнула я, сердито склавши руки на грудях.

— Це твоя робота, Кассіє, — нагадала мені Ебігейл. Вона щоразу так робила, коли я сердилася на обсяг. — Тобі за неї платять.

— Мені більше подобається каталогізувати артефакти або ж перевіряти їх магію.

— А мені більше подобається лежати на дивані, слухаючи музику, попивати винце і їсти суші з ролами, але доводиться працювати.

Я не стала сперечатися. Все одно знала, що доведеться займатись цими справами. Лише уточнила, бо трохи здивувалася від їх кількості:

— А що, нові випадки трапилися?

— Так, — Ебігейл підняла зі столу амулет у формі півмісяця і задумливо провела пальцем по рунічному гравіюванню. — Наче епідемія якась! Спочатку Рейн на символ цей наткнувся, коли полював на гримварів, а потім як понеслося! Вчора аж чотири випадки трапилося.

Я здивовано підняла брови. Чотири? Це просто жах! Так і звичайна поліція може зацікавитися, а їм краще не знати, що вони живуть в світі, де існує магія й демони. Почнеться паніка.

— І всі загинули? — спитала, хоч і наперед знала відповідь.

— На жаль, — кивнула Ебігейл і поклала амулет назад на стіл. — Гаразд, я піду. В мене теж купа справ. Якщо щось цікаве знайдеш — повідомиш.

Вона пішла, а я кілька хвилин сиділа мовчки, втупившись в теку. Потім переклала артефакти в коробку, відставила її вбік і зробила собі кави. Всівшись назад за стіл, я взяла першу справу. Перш ніж шукати схожі, треба ознайомитись зі всіма нюансами цих.

Переглянувши всі справи, я помітила ще дещо спільне в них, окрім символу. Родичі й друзі загиблих розповідали, що ті нещасні за кілька днів до своєї смерті бачили тривожні, неймовірно реалістичні сни про невідоме місто, заповнене темною магією й демонами. А ось це було цікаво. Жаль, вже не розпитаєш померлих і не уточниш деталі. А хотілося б. Може, хтось з них чув назву міста чи світу? Я чомусь була певна — вони бачили в снах інший світ. І це точно був не відомий нам Морок. Можливо, Безодня? Знайти б ще про неї щось. Якщо вона дійсно існує, то щось має бути в архівах. Але спочатку обід. За цією роботою я геть не помітила, як зголодніла.