Розділ 2.5. Демонічно важкий понеділок

— Та я сама не зрозуміла, — Кассія спокійно всілася поруч зі мною. — Але ти став питання. Може, разом ми розберемось.

Аякже, розберемось! Зараз нап’ємося і розберемось.

— Коли ти побачила цей портал, Кассіє? — ігноруючи мій сердитий погляд, запитав Девід.

— Та ось щойно, як йшла до бару, — Кассія нахабно стягла з моєї тарілки шматочок шоколаду і закинула собі в рот. І відразу потягнулася до сиру. Я ляснув її по долоні і вона невдоволено скривилася. — Та що ти такий жадібний? Зараз мої фрукти принесуть, я з тобою теж поділюся.

Я видихнув і підсунув до неї тарілку. От ненажера!

— Дивись не вдавись, — буркнув, роблячи великий ковток віскі.

— Не дочекаєшся, — весело відповіла вона, вишукуючи на тарілці горішки кеш’ю. Добре, хоч мигдаль не тягнула як скажена.

Настрій був остаточно зіпсований, проте з розмови я дізнався дещо корисне — з Кассією теж говорив якийсь голос. Можливо, той самий, що і зі мною. Проте говорив він різне — їй казав когось відшукати і про Безодню навіть не згадував.

— Дивно все це… — підсумував я. — Портали не з’являються просто так. І зазвичай їх бачать всі, навіть звичайні люди. Щось тут не те.

— Згоден з тобою, — кивнув Девід. — Схоже, тут задіяна якась таємнича магія. І якщо в твоєму випадку я ще розумію, звідки тягнуться її корені, то до чого тут Кассія — я не знаю. Хоча цей її дар… Кассіє, — він повернувся до дівчини, — в тебе від народження ця магія?

— Так. Вона спадкова. А що таке?

— Можливо, вона якимось чином пов’язана з темрявою, — припустив Девід.

— Що?! — Кассія так обурилася, що шматочок сиру вислизнув з її пальців і впав на стіл. — Я не темна чаклунка! І мій батько з бабусею теж! Ми ніколи нічого поганого не робили!

— Аякже, — пирхнув я, відразу згадавши причини нашої ворожнечі. — Саме тому ти тоді вкрала заборонений ритуал і кристал з чужою накопиченою магією.

— В мене бабуся помирала! — Кассія сердито стукнула долонями по столу. — Я хотіла її врятувати!

— Ти лише пришвидшила б її смерть! Якби була розумнішою, то знала б, що старих людей магія вбиває, а не рятує. Такі ритуали успішні лише з дітьми і молодими людьми. А старі гинуть у 9 випадках з 10.

— То вона була б тим самим єдиним випадком! А ти відняв у неї цей шанс!

Фіолетові очі Кассії аж палали від гніву, але голос її тремтів і мені здалося, що ще мить — і вона розплачеться. Я мусив їй пояснити, бо сім років тому, коли я її випадково спіймав на крадіжці з архіву Гільдії, вона не захотіла слухати жодних пояснень. Тільки вилаялась і втекла у сльозах.

— Не було в неї шансів! Я врятував тебе від в’язниці, дурна! Ти не знаєш, як там погано.

— А ти знаєш?!

— Знаю! Мої батьки відсиділи п’ять років за темний ритуал. Тож не намагайся мене запевнити, що темрява — це вихід. Я все життя за це розплачуюсь.

Кассія нічого не відповіла. З хвилину вона сиділа мовчки, покусуючи нижню губу, а тоді допила коктейль, підвелася і, навіть не прощаючись, пішла з бару. Я повільно вдихнув і з шумом видихнув, досі відчуваючи в повітрі аромат її парфумів — фіалково-лавандових — і в один ковток допив віскі. Цей день мене доконав. І я не був певен, що і завтрашній буде легшим.