Розділ 2.4. Демонічно важкий понеділок

Я різко розвернувся, але поруч не було нікого. Що за чортівня відбувається? Голоси просто так не з’являються. Може, його власниця невидима?

— Хто ви? — тихо спитав, намагаючись не привертати до себе уваги. — Що мені треба робити?

Проігнорувати я голос не міг — він сказав мені слова темної чаклунки, що врятувала мене в дитинстві від смерті. Я не чув її слів, не пам’ятав голосу — мені було лише пів року тоді. Вона провела заборонений ритуал, витягнувши мене з лап смерті, але грошей з батьків не взяла. Лише залишила цей амулет, наказала завжди носити його з собою і сказала: «Коли Безодня покличе його, він повернеться».

І ось цей день настав. Я не знав для чого мене кличе Безодня і що це взагалі таке, але чекав, що одного разу це станеться. Темні ритуали ніколи не минають безслідно. Вони дарують жадане, але натомість щось забирають у тебе. І це ніколи не гроші.

— Де ви? — повторив я, бо голос досі мовчав.

Відповіді не було. Я постояв ще кілька хвилин, сподіваючись почути хоч якусь вказівку, але марно. Зі мною більше не говорили. Я махнув на це рукою, вдягнув амулет назад на шию і попрямував до бару.

Девід вже чекав мене за барною стійкою, повільно потягуючи пиво і обговорюючи останні новини магічного світу з барменом.

— Віскі з льодом, — привітавшись з Девідом, я звернувся до бармена. — І тарілку з сиром, шоколадом і горішками.

— Забув повечеряти? — криво всміхнувся Девід.

— Хочу посидіти подовше. А як буду лише пити, то завтра на роботу не прокинусь. Ходімо за столик.

Девід лише кивнув і попрямував до нашого улюбленого столика в кутку. Отримавши свій віскі, я зробив кілька повільних ковтків, насолоджуючись теплом, що розливалося всередині.

— Я щойно бачив портал в небі, який ніхто крім мене не помічав, — відставивши склянку з віскі, я подивився на Девіда.

Я очікував будь-чого, але точно не жіночого голосу позаду себе. Голосу тієї, кого я точно не хотів сьогодні бачити.

— І ти його бачив?! А я думала, що в мене глюки.

Я різко розвернувся. Переді мною, тримаючи в руці фіолетовий коктейль зі скибочкою лимону і гілочками лаванди, стояла Кассія Тенвей. Я тряхнув головою, сподіваючись, що вона кляте видіння і зараз зникне. Не зникла. Вона що, мене переслідує?

— В тебе глюки, Кассіє. І я — частина їх. Зникни.

— Та думаєш мені сильно потрібна твоя компанія? — пирхнула вона. — Я просто йшла повз і почула, що ти говориш.

Я не хотів остаточно псувати собі вечір, тому просто відповів, сподіваючись, що її це задовольнить і вона залишить мене в спокої.

— Так, я бачив портал. Ти теж? Молодець. Іди за свій столик, випий коктейль і повертайся додому. Певен, завтра буде купа роботи. Нема чого до ночі в барі стирчати.

Кассія сердито насупила брови і вже збиралася щось відповісти, але її перебив Девід.

— Сідай до нас, Кассіє. Обговоримо разом цей портал.

Я стиснув кулаки, інакше б вони зараз познайомилися з обличчям Девіда.

— Якої темряви, Девіде?! — обурено процідив крізь зуби.

— Ви обоє бачили портал, якого не помічали інші. Це не може бути збігом.

— Збіг чи ні, але зараз неробочий час. Я хочу відпочити. Без неї.

Сьогоднішній день видався надто важким, щоб завершувати його в компанії Кассії Тенвей.

— А я хочу дізнатися, що там за портал такий. Зараз.

Я повільно видихнув. Якщо Девід щось вирішив — сперечатись з ним марно. Залишалося лише сподіватися, що Кассія не захоче до нас сідати. Та тільки моя надія вмерла вже за мить.