РОЗДІЛ 21. КОГО ВОНА ЗАХИСТИТЬ

Ґрінвуд змінився за одну ніч. Не зовні — фасади залишилися ідеально чистими, газони підстриженими, усмішки ввічливими. Але всередині школа стала ворожою територією. Ніка відчула це зранку.

Її шафка була зламана. Зошити — розірвані. На дверцятах маркером виведено одне слово:
БРЕХУНКА

Вона довго дивилася на напис. Не стирала. Просто зачинила шафку.

— Я ж казала, — прошепотіла Мел, стискаючи її руку. — Вони почали виживати тебе.

— Ні, — тихо відповіла Ніка. — Вони панікують.

У класі було напружено. Учні мовчали, але погляди різали гірше за слова. Дехто демонстративно відсувався. Дехто розповсюджував плітки. Марко сидів попереду, неприродньо рівний. Артем — біля вікна, з поглядом, спрямованим не назовні, а всередину себе.

На великій перерві це сталося.

Мел не помітила, як до неї підійшли дві дівчини зі старої еліти.

— Ти ж її подружка, так? — солодко посміхнулася одна. — Без неї ти ніхто.

— Зате не куплена, — різко відповіла Мел.

Це було помилкою.

— Обережніше зі словами, — прошипіла інша. — Бо наступна перевірка буде твоя. І твоєї родини. Про документи, та придатність академії.

Ніка з’явилася поруч миттєво.

— Відійдіть від неї.

— О, героїня, — насмішкувато. — Ти ж хотіла правди? Ось вона. Система не любить зайвих.

— Тоді дивно, що ви досі тут, — спокійно сказала Ніка. — Бо зайві — тут ви.

Навколо зібрався натовп.

— Не геройствуй, — прошепотіла дівчина з еліти. — Подумай, кого вони зламають першою. Не тебе, бо ти занадто помітна. А її — просто подругу.

Ці слова влучили точно.

Увечері Ніку знову викликали. Не до директора — до наглядової ради онлайн. Формально — уточнення деталей. Насправді — попередження.

— Ми отримали інформацію, — сухий голос із екрана, — що ваша подруга Меланія причетна до поширення внутрішніх матеріалів.

— Це неправда, — одразу сказала Ніка.

— Але перевірка вже запущена, — відповіли їй. — І якщо підтвердиться… наслідки будуть серйозні. Для неї. Не для вас.

Після дзвінка Ніка довго сиділа в темряві. Поруч з Марком, який мовчки стояв поруч, та Артемом — трохи далі.

— Вони б’ють по слабшому місцю, — сказав Марко. — По Мел.

— Вона не слабке місце, — відповіла Ніка. — Вона причина, чому я ще тут.

— Якщо ти підеш на угоду, — обережно почав Артем, — якщо замовкнеш… її, можливо, не чіпатимуть.

Ніка повільно підвелася.

— Ось тому я не замовкну.

Вона подивилася на них обох. Спокійно. Рішуче.

— Я захищу Мел. Публічно. Документами. Свідченнями. Якщо треба — я винесу все назовні. Нехай падає не вона. Нехай падає система.

— Це війна, — тихо сказав Марко.

— Ні, — відповіла Ніка. — Це межа. І я її перейду.

Наступного ранку на офіційній сторінці школи з’явився новий допис. Але ще раніше — з’явився пост Ніки. З доказами. Іменами. Датами. І одним реченням наприкінці:

Ви можете знищити одну дівчину. Але ви більше не зможете змусити нас мовчати.

Мел читала це зі сльозами.

— Ти не зобов’язана була…

— Зобов’язана, — перебила Ніка. — Бо любов — це не про вибір між людьми.
Це про вибір, кого ти не дозволиш зламати.

І Ґрінвуд це відчув. Бо цього разу Ніка Гриневич не захищала себе. Вона захищала правду.