РОЗДІЛ 16. РОЗРИВ МІЖ ДРУЗЯМИ

До цього моменту Марко й Артем були непорушними. Не друзями в класичному сенсі — союзниками. Двома сторонами однієї сили, яка роками тримала Ґрінвуд у балансі страху й захоплення. Але після зізнань усе пішло шкереберть. Ніка відчула це ще до того, як пролунали перші різкі слова.

Вони зібралися в кабінеті командної роботи ввечері. За вікнами вже темніло, лампи відкидали жорсткі тіні на стіни. Ніка прийшла першою, сіла за стіл і відкрила ноутбук, намагаючись зосередитися на презентації для гранту.

Двері відчинилися. Марко зайшов без привітання. За кілька секунд — Артем. Тиша стала колючою.

— Почнемо, — сухо сказала Ніка. — У нас дедлайн через два тижні.

Марко кинув рюкзак на стілець.
— Можемо не вдавати, що все нормально.

— Ніхто й не вдає, — спокійно відповів Артем, сідаючи навпроти. — Але ми тут через проєкт.

— Ні, — Марко різко підвів голову. — Ми тут через тебе.

Ніка напружилася.
— Марко, не треба.

— Треба, — він подивився на Артема. — Ти знав. І все одно поліз до неї.

— Вона не твоя власність, — холодно відповів Артем. — І не річ.

— Не роби з себе святого, — усміхнувся Марко без радості. — Ти завжди чекав слушного моменту, щоб втерти мені носа.

Артем повільно підвівся.
— Ти не думав, що, можливо, я й сам не радий, що закохався? Що для мене це вперше — коли я захопився дівчиною, яка має мізки не для того, щоб вигадувати, як лягти в ліжко до багатенького папіка, а щоб бути вищою за всіх наших знайомих, які без грошей нічого собою не являють? І мені теж важко бачити, як ти постійно крутишся біля неї. Якби була моя воля — ти б узагалі до неї не наближався.

— Припиніть! — Ніка підвелася. — Це не проєкт і не змагання!

— Для нього — завжди змагання, — кинув Артем. — Навіть почуття для нього — трофей.

Марко зблід.
— Забери слова. Бо я за себе не ручаюся.

— Ні, — твердо сказав Артем. — Бо я бачу, як ти дивишся на неї. Як на територію, яку треба завоювати не через почуття, а щоб насолити мені.

— А ти? — Марко зробив крок уперед. — Ти дивишся на неї, ніби вона нерозгаданий ребус. А як розгадаєш — викинеш із життя, бо вона стане нецікавою.

Хто вдарив першим — сказати важко. Вони одночасно рвонули один до одного, ніби перемога в цій бійці означала право забрати дівчину собі. Вони ніколи раніше не билися через дівчат і не ділили владу над академією — бо завжди були на одному боці. Але цього разу обоє закохалися по-справжньому, і емоції з адреналіном бушували в їхніх тілах.

Ніка стояла між ними — і вперше їй стало по-справжньому страшно.
— Досить. Обоє.

Вони її не чули. Але бійка закінчилася.

— Ти порушив наші правила, — сказав Марко тихо, переводячи подих. — Ми домовлялися: особисте — за межами.

— Ти першим їх порушив, — відповів Артем. — Ще тоді, коли почав тиснути на неї.

— Я захищав своє!
— Ти ніколи не захищаєш. Ти володієш.

Це було останнє.

Марко різко вдарив кулаком по столу.
— Якщо ти думаєш, що я відступлю, — ти мене не знаєш.

Тиша після цих слів була гучнішою за крик. Ніка відчула, як у ній щось обривається.

— Я не дозволю вам воювати через мене, — сказала вона тремтячим, але твердим голосом. — Якщо це продовжиться, я вийду з проєкту.

Обидва завмерли.

— Ти не можеш, — сказав Марко.
— Можу, — відповіла вона. — І зроблю.

Артем довго дивився на неї.
— Він не вартий того, щоб ти жертвувала своєю стипендією.

Марко різко обернувся.
— А ти — вартий?

Ніка взяла куртку.
— Я йду.

— Ніко… — почав Артем.
— Не зараз, — сказала вона й вийшла, не озираючись.

Коридор був порожній. Кроки відлунювали. Вона дихала часто, ніби щойно бігла. Позаду залишилися двоє хлопців, які ще вчора були непереможною парою. Тепер між ними лежало те, що вже неможливо було ігнорувати.

— Це кінець, — глухо сказав Марко, дивлячись на порожні двері.

Артем відповів не одразу.
— Згоден.

— Ти зруйнував усе.
— Ні, — він подивився Маркові просто в очі. — Це зробив ти. Просто вперше не зміг усе контролювати.

Марко відвернувся. Того вечора Ґрінвуд уперше побачив тріщину у своїх королях.

А Ніка, йдучи до гуртожитку, ще не знала, що наступним її рішенням стане втеча. Бо коли почуття стають зброєю — іноді найрозумніше зникнути.