РОЗДІЛ 16. РОЗРИВ МІЖ ДРУЗЯМИ

До цього моменту Марко й Артем були непорушними. Не друзями в класичному сенсі — союзниками. Двома сторонами однієї сили, яка роками тримала Ґрінвуд у балансі страху й захоплення. Але після зізнань усе пішло шкереберть. Ніка це відчула ще до того, як почулися перші різкі слова.

Вони зібралися в кабінеті командної роботи ввечері. За вікнами вже темніло, лампи відкидали жорсткі тіні на стіни. Ніка прийшла першою, сіла за стіл і відкрила ноутбук, намагаючись зосередитися на презентації для гранту.

Двері відчинилися. Марко зайшов без привітання. За кілька секунд — Артем. Тиша стала колючою.

— Почнемо, — сухо сказала Ніка. — У нас дедлайн через два тижні.

Марко кинув рюкзак на стілець. — Можемо не вдавати, що все нормально.

— Ніхто й не вдає, — спокійно відповів Артем, сідаючи навпроти. — Але ми тут через проект.

— Ні, — Марко різко підвів голову. — Ми тут через тебе.

Ніка напружилась. — Марко, не треба.

— Треба, — він подивився на Артема. — Ти знав. І все одно поліз до неї.

— Вона не твоя власність, — холодно відповів Артем. — і не річ.

— Не роби з себе святого, — усміхнувся Марко без радості. — Ти завжди чекав слушного моменту щоб втнути мені носа.

Артем повільно підвівся. — Ти не думав що може я й сам не радий що закохався! Що для мене це в перше, коли я захопився дівчиною яка має мізки не для того щоб покумекати як лягти в койку до багатенького папіка, а для того щоб бути вищою за всіх наших знайомих, які без грошей нічого собою не придставляють. І мені теж тяжко бачити що ти постійно крутися біля неї. Моя б воля, ти б ніколи не наблизився до неї.

— Припиніть! — Ніка піднялася. — Це не проект і не змагання!

— Для нього — завжди змагання, — кинув Артем. — Навіть почуття — трофей.

Марко зблід. — Забери слова. Бо я за себе не ручаюсь.

— Ні, — твердо сказав Артем. — Бо я бачу, як ти дивишся на неї. Як на територію, яку треба завоювати не з почуттів, а щоб насолити мені.

— А ти? — Марко зробив крок уперед. — Ти дивишся, ніби вона не розгаданий ребус. А як розгадаєш викинеш її з свого життя, бо вона стане не цікавою.

Хто перший вдарив сказати тяжко, вони одночасно рвонули один до одного. Зараз виграти у поєдинку, ніби означає забрати дівчину собі. Вони ніколи раніше не сварилися через дівчат, і через владу над академією, бо вони були на одній стороні з самого початку. Але цього разу вони вдвох закохалися по справжньому, й емоції та адреналін бушують у їх тілах.

Ніка стояла між ними, і вперше їй стало по-справжньому страшно. — Досить. Обоє.

Вони її вже не чули, але бійка закінчилася.

— Ти порушив наші правила, — сказав Марко тихо переводячи подих. — Ми домовлялися: особисте — за межами.

— Ти першим їх порушив, — відповів Артем. — Ще тоді, коли почав тиснути на неї.

— Я захищав своє!

— Ти ніколи не захищаєш. Ти володієш.

Це було останнє. Марко різко вдарив кулаком по столу. — Якщо ти думаєш, що я відступлю — ти мене не знаєш.

Тиша після цих слів була гучнішою за крик. Ніка відчула, як щось у ній обривається. — Я не дозволю вам воювати через мене, — сказала вона тремтячим, але твердим голосом. — Якщо це продовжиться — я вийду з проекту.

Обидва завмерли. — Ти не можеш, — сказав Марко.

— Можу, — відповіла вона. — І зроблю.

Артем подивився на неї довго. — Він не вартий того, щоб ти жертвувала своєю стипендією.

Марко різко обернувся. — А ти — вартий?

Ніка взяла куртку. — Я йду.

— Ніко… — почав Артем.

— Не зараз, — сказала вона і вийшла, не озираючись.

Коридор був порожній. Кроки віддавались луною. Вона дихала часто, ніби щойно бігла. Позаду залишилися двоє хлопців, які ще вчора були непереможною парою. Тепер між ними лежало те, чого не можна було проігнорувати.

— Це кінець, — глухо сказав Марко, дивлячись у порожні двері.

Артем відповів не одразу. — Згоден.

— Ти зруйнував усе.

— Ні, — він подивився Маркові просто в очі. — Це зробив ти. Просто вперше не зміг усе контролювати. Марко відвернувся.

Того вечора Ґрінвуд уперше побачив тріщину в своїх королях. А Ніка, йдучи до гуртожитку, ще не знала, що наступним її рішенням стане втеча. Бо коли почуття стають зброєю — найрозумніше іноді зникнути.