Частина двадцять дев’ята: Підготовка до війни коаліції

Слід зазначити, що підготовка до великої війни йшла геть не за ідеальним планом, а з помітними перекосами та напругою.

Коли адмірал Грем повернувся до Нових земель, очолюючи вже цілу ескадру, навіть найвищі чиновники почали здогадуватися: легка прогулянка коаліції монархів цього разу не світить.

До того ж із кожною хвилиною ставало очевиднішим, що Бартіста якимось дивом зумів заручитися повною підтримкою місцевих аборигенів, котрі аж ніяк не спокусилися на примітивні люстерка та гребінці. А це означало одне — доводилося готуватися до повномасштабної, жорстокої війни.

Першочергово змінився сам устрій керівництва імперій: вся повнота влади перейшла до рук військових адміністрацій. Пропаганда запрацювала на повну потужність, закликаючи маси вступати до лав армії. Не стояла осторонь і церква, що цілковито підпорядковувалася монархам, котрі виводили своє право на владу від самих богів — Хаганни та Гельса.

Для всього населення запровадили додаткову неоплачувану трудову повинність на потреби оборони. До підготовки залучали кожного, кого тільки можна було дістати і в будь-який можливий спосіб. Уся коаліція працювала єдиним механізмом, забезпечуючи військо всім необхідним.

Корабельні верфі гули денно і ночно в режимі нон-стоп. Щойно одне судно спускали на воду, на його місці негайно закладали кіль нового.

Тим часом зухвалі дії диверсантів, хоч і завдали чималої шкоди, роботу коаліції ані на мить не зупинили. Усі чудово розуміли, на які жертви доводиться йти: Нові землі були величезними, досі незвіданими і таїли в собі колосальний потенціал.

Зрозумівши, з яким серйозним ворогом доведеться зіткнутися, влада навіть знайшла у попередніх диверсіях певну користь для тилу.

По-перше, через перебої з харчами почався голод, що природним шляхом скоротив кількість старих і хворих мешканців.

По-друге, лави армії поповнили тисячі нових добровольців, адже єдиним джерелом виживання для багатьох родин тепер залишалося монарше жалування солдата — інакше голодна смерть була неминучою.

По-третє, ніхто спочатку не розраховував на затяжну війну, але навіть якщо б вона тривала кілька років, для коаліції це не виглядало катастрофою. Головним завданням залишалося закріпитися в Нових землях, а вже там розгорнути будівництво власних верфів та всієї необхідної інфраструктури.

Окрім того, розраховували заманити чимало гоблінів на нові території щедрими обіцянками та пільгами. Тож у сухому залишку диверсанти, попри всю шкоду, непрямо допомогли мобілізувати додаткові людські ресурси.

Зіткнувшись із гострим дефіцитом якісної деревини для будівництва бойових суден, майстри винайшли новий метод обробки матеріалу, який раніше вважався непридатним.

Місцеві столяри довели: якщо за допомогою клинів вирівняти деревину навіть із найбільш нерівними волокнами, а потім довго вимочувати її в окропі, можна отримати чудовий корабельний ліс. Праці вимагалося чимало, проте матеріал у результаті виходив навіть міцнішим за звичайні пиляні дошки.

Дуже швидко такі зміцнені деталі почали використовувати для будівництва військових кораблів.

Незабаром моряки помітили дивну особливість нової деревини. Траплялося, що гарматне ядро, випущене з відстані близько трьохсот ярдів, не пробивало борт, а, втративши силу удару, рикошетило або відлітало вбік, залишивши лише глибоку вм'ятину.

Звісно, таке відбувалося далеко не завжди — усе залежало від кута влучання, відстані та сили пострілу. Проте стало очевидно: після нової обробки деревина ставала не лише твердішою, а й значно пружнішою. Саме поєднання цих властивостей робило її майже ідеальним матеріалом для будівництва кораблів.

Гармати відливали безперервно, зброю виготовляли тисячами — передусім нові дульнозарядні кремнієві рушниці, які мали повністю замінити застарілі арбалети й луки.

На лісозаготівлях, рудниках та шахтах робота кипіла цілодобово. Складали детальні списки й проводили жорстку ротацію всіх майстрів і робітників, задіяних у військових замовленнях.

Практично кожен третій житель у тій чи іншій мірі ніс трудову повинність. Дітей та старих поки що не чіпали, але за критичної необхідності готові були залучити і їх.

Зібрати півторамільйонну армію з щомісячною рекрутацією у п'ятдесят тисяч новобранців для поповнення резервів — завдання саме по собі велетенське, але тепер воно виконувалося неухильно.

Багато хто нарікав на надмірні вимоги, проте всі розуміли: після остаточного знищення Бартісти настануть геть інші часи. Часи, коли здобуті багатства доведеться ділити між собою, тому потреба в боєздатному резерві була нагальною.

Самого Бартісту та місцевих аборигенів монархи спочатку навмить не сприймали як серйозну перешкоду.

План будувався просто: Вестін перезимує в Нових землях, утримає плацдарм, а якщо навіть не утримає — не біда, він добряче потріпає місцевих, після чого можна буде за місяць-два перекинути туди кілька сотень тисяч свіжих військ, розпочати повноцінну колонізацію, переселити сім'ї військових і насолоджуватися новою щасливою окупацією.

Однак другим тривожним дзвіночком стало повернення адмірала Грема, який мав спокійно чекати весни на захопленому плацдармі. Коли монархи дізналися правду про те, що картузанський генерал може й до зими не дожити, а ескадра ледь втекла від повного знищення (втративши два кораблі разом із екіпажами), настрій у вищих кабінетах монархів різко змінився.