Частина двадцять сьома: Підготовка до другого етапу війни в Нових землях

Відбулося відкрите засідання всіх голів старійшин, отаманів, а також Бартісти та його гоблінів. Усі хотіли вислухати полоненого генерала, аби дізнатися з перших вуст про реальні сили коаліції та її можливості.

Вестін спочатку думав, що зможе залякати тутешніх мешканців цифрами про сотні тисяч чи навіть мільйони воїнів. Щоправда, окрім гоблінів, тут про такі велетенські числа ніхто й гадки не мав; проте всі чудово розувіли інше: навіть на доставку тієї «тьми», що вже прибула, потрібні колосальні ресурси, а якщо припливе вдесятеро більше — ворога все одно доведеться здолати, бо це їхня рідна земля.

Коли ж Бартіста спокійно роз'яснив, що саме означає мільйон, наскільки це величезна махіна і як швидко її здатна розгорнути коаліція, ентузіазму в очах присутніх дещицю поменшало.

Слово «тьма» в уявленні місцевих жителів Нових земель зазвичай означало приблизно дві тисячі воїнів. Тож виникало закономірне питання: скільки ж насправді бійців здатна виставити кожна сторона?

Тут же спалахнули бурхливі дискусії між представниками місцевих племен. Першими озвалися орки, заявивши, що можуть виділити два десятки тьми — тобто від тридцяти до сорока тисяч бійців. Гноми додали ще півтора десятки тьми, що становило близько двадцяти двох — тридцяти тисяч здорованів. Ельфи ж обіцяли виставити вісім загонів, тобто десь від дванадцяти до п'ятнадцяти тисяч бійців.

Звівши все до єдиного розрахунку, Бартіста підсумував: маючи під рукою дві з половиною тисячі власних людей та щонайменше шістдесят п'ять тисяч союзників, вони все ж таки мали мінімальні, але реальні шанси відстояти Нові землі.

— Звісно, коаліція не кине всі війська одночасно, — міркував він. — А це означає, що ми зможемо досить довго виснажувати ворога і завдавати таких втрат, що ці Нові землі стануть йому немилі.

— Ну що, задумався, генерале Вестіне? — спитав Бартіста полоненого.

— Знаєш, Бартісто, що я тобі скажу? — гірко посміхнувся той. — Під час осінньо-зимньої кампанії я з двома тисячами солдатів вибив дев'ять тисяч бійців Сугізельда з перевалів і тримав їх до середини зими майже без підкріплення. З огляду на ті втрати, які я тоді завдав ворогу, у вас дійсно є певні шанси виграти цю війну.

— От бачиш? У цьому й полягає головна прикрірсть монархій: ви могли тоді забрати собі ледь не пів імперії, але чомусь не зробили цього.

— Так, ти маєш рацію, Бартісто, ми — лише виконавці волі корони. А ти — той, кого не поміняєш на голову жодного монарха... хіба що на всіх разом узятих.

Моя тобі порада: про море і не мрій, краще займи панівні висоти, звідки буде зручно вибивати війська коаліції. На морі в тебе онокові шанси. А я б, чесно кажучи, із задоволенням поспостерігав за цим дійством зі сторони, бо знову йти воювати за корону та короля мені більше не хочеться.

— Але й зрадити присязі ти теж не можеш, вірно, генерале?

— Саме так. Тому прошу не поспішати з моїм обміном, а якщо мінятимеш — торгуйся дорожче.

— Я й сам придумаю, що робити далі. Але дякую за пораду.

У словах генерала Вестіна справді була залізна логіка. Головною ударною силою його армії залишалася піхота та сухопутні з'єднання, натомість будівництво великих кораблів без навчених екіпажів і надійних тилів виглядало б безглуздою тратою ресурсів.

Невдовзі відбулася закрита нарада зі старійшинами орків, гномів та ельфів. Вони детально розписали мапу регіону, тож тепер з'явилося чітке уявлення про масштаби та географію цього величезного континенту.

Тут мешкало близько двох-трьох мільйонів місцевих жителів. Звісно, порівнювати це з населенням трьох старих континентів, де налічувалося понад сто мільйонів гоблінів, не доводилося, проте місцеві мали ключову перевагу — вони знали кожен камінь на цій землі.

У цій географії таїлася й одна небезпека: територію орків і гномів можна було розрізати навпіл, якщо війська коаліції прорвуться в одному місці й доберуться до протилежного берега. Проте до цього було ще далеко — пішим ходом туди довелося б іти щонайменше рік, і то за умови, що знаєш дорогу.

Через це тактику оборони довелося корінним чином змінити. По всій прибережній зоні — на сто миль на північ і на південь від місця висадки — обладнали спостережні пости, почали зводити перші рубежі оборони, а позаду них прокладали приховані шляхи для маневрів і будували другу лінію укріплень.

Надії на те, що вдасться втримати першу лінію оборони аж до зими, було обмаль. Якщо ж ворог зуміє відкрити ще й південні гавані Нових земель, доведеться готуватися до повноцінного зимового вторгнення з масовим підкріпленням. Тому на південний напрямок тепер звертали не менше уваги, ніж на північний.

Зрозуміло, що забезпечити такий величезний фронт і живою силою, і зброєю було неможливо, тож усю ставку зробили на мобільні групи швидкого реагування та легкі маневрені яхти, здатні відволікати увагу противника і вигравати час для берегових оборонців.

Бартіста кинув усі ресурси на будівництво малих, швидкісних бойових яхт. До весни він планував поставити на конвеєр до півтори-двох сотень таких суден.

Цінність великих бойових кораблів тим часом відпала — згодом їх доведеться просто потопити, аби вони не дісталися ворогу, хоча поки що час для цього ще не настав.

Натомість малі яхти дозволяли концентрувати сили в потрібному місці, пробивати охорону морських караванів і завдавати супротивнику дошкульних ударів ще до того, як він устигне висадитися на берег.