Частина двадцять шоста: Розвідка боєм

Коли в середині літа адмірал Грем повернувся до рідного королівства Барігур, на нього чекала тривожна картина: усюди палали вогні, країною котилася ціла низка терактів, підпалів та зухвалих диверсій.

Як то кажуть, і до ворожки ходи не треба — повномасштабна війна вибухнула на повну силу. На придушення бунтівників кинули всі наявні резерви королівства, залучивши навіть війська сусідніх держав, і лише спільними зусиллями вдалося збити першу хвилю напруги. Втім, остаточної перемоги досягти не вдалося: понісши значні втрати, диверсанти просто змінили тактику.

Громом серед ясного неба стала звістка про те, що за диверсіями стояли не самі лише гобліни, а маловідомі ельфи та ті, про кого в цивілізованих землях чули лише у страшних казках і легендах, — орки та гноми.

По всій країні масово закладали нові верфі для будівництва спільного флоту антипіратської коаліції, а самого адмірала Грема знову відправили до Нових земель — цього разу з наказом провести розвідку боєм і захопити надійний плацдарм для майбутньої висадки головних сил.

У місті Дуагань відбулася екстрена рада коаліції. Імператор Сугізельда Аварон узяв слово і наполіг на тому, що оскільки Грем не має достатнього бойового досвіду у протистоянні з піратами, йому на допомогу слід обов'язково приставити опального колишнього адмірала Гейгера. Хоч довіру до останнього було підірвано через його таємні зв'язки з піратами, кращого фахівця у цій справі просто не існувало.

Окрім того, було сформовано штурмовий висадковий підрозділ під командуванням генерала сухопутних військ імперії Картузані — самого генерала Вестіна. Хто-хто, а він знався на веденні боїв у повному оточенні та захопленні плацдармів краще за будь-кого іншого, адже здобув на цьому чималий досвід.

Аби вибити ворогів із того злощасного гірського перевалу, імперія Сугізельда зимою поклала майже половину потенціалу своїх військових моряків — це була звитяга з гірким присмаком, коли перемогу хотілося назвати поразкою.

На підготовку експедиції пішло два тижні. Завдання ставилося чітко: висадитися в Нових землях і протриматися там до наступної весни, доки не підійде головне підкріплення.

З огляду на ресурси, які могли виділити всі союзні армії, флот налічував лише двадцять п'ять кораблів. Проте вже на весну планувалося перекинути ще півтори сотні суден, аби розпочати повноцінну колонізацію та тотальне винищення всіх, хто становив загрозу монархічним режимам.

Звісно, полонених ніхто жаліти не збирався — війна велася на повне знищення заради загарбнення нових володінь.

Зрозуміло, що після перемоги над піратами між самими монархами спалахнула б нова ворожнеча, але то були б уже внутрішні проблеми імперських королів.

Утім, у гоблінському монархічному світі діяло одне непорушне правило: ніколи не винищувати ворога до кінця, адже у випадку появи спільної загрози всі монархи мали об'єднатися заради порятунку. Своєрідний був устрій цього світу, проте ламати його ніхто не поспішав, а революційні заклики до повалення королів тут навіть не лунали — за подібні розмови на порушника чекала лише неминуча шибениця.

Тим часом Балкар прибув до Нових земель із набагато більшим і якіснішим поповненням, ніж очікував Бартіста. Замість того, щоб евакуювати піратів разом із родинами, Балкар завербував кадрових вояків, які за офіційними документами перебували у відрядженнях, у плаванні чи просто зникли в невідомому напрямку так, що армійська розвідка коаліції ніяк не могла їх дістати.

Бартіста одразу зрозумів і мінуси, й плюси ситуації: його первісний план послабити військово-морські сили коаліції провалився, але натомість він отримав повноцінні екіпажі не на п'ятнадцять, а вже на двадцять п'ять бойових кораблів. Зважаючи на наближення ворожої ескадри, готуватися доводилося негайно. Під рукою мали лише вісім готових бойових кораблів, два десятки малих суден підтримки та три маленькі диверсійні човни.

Саме ці малі диверсійні судна мали стати повною несподіванкою для коаліції. Якщо вони покажуть себе у бою з найкращого боку, ворог швидко навчиться будувати подібні речі, але поки що перевага була на їхньому боці.

Перша морська битва наближалася невідворотно, проте для більшості кораблів катастрофічно бракувало гармат — озброєння вистачало лише на чотири судна. До того ж виникла гостра криза з сировиною для пороху: селітру та сірку доводилося везти з дуже далеких країв.

Ніхто не сумнівався, що імперія відповість ударом на удар і пришле не два чи три кораблі, а добрі два-три десятки. З таким співвідношенням сил сподіватися на перемогу у відкритому морі було б безумством, проте й дозволити коаліції закріпитися на березі до весни не можна було в жодному разі.

Уздовж усього узбережжя розгорнули мережу спостережних постів та сигнальних вогнищ, готові сповістити про появу гостей.

Чекати довелося недовго. Приблизно за два тижні на обрії з'явилися кораблі коаліції — вони підійшли трохи південніше від заздалегідь спланованого місця висадки. Це зіграло на руку Бартісті, і він вирішив випробувати долю, кинувши в бій швидкісні диверсійні човни, аби виманити частину ворожого флоту на приховані рифи та мілководдя, де чужинці неминуче пошкодять днища через незнання фарватеру.

— Ангарісе, — звернувся Бартіста до молодого гобліна, — у тебе випала честь і можливість помститися флоту коаліції за свого батька.

— Що саме потрібно зробити?