Частина двадцять четверта: Весняні новини анклаву

З приходом весни та завершенням польових робіт настав час для чергового зібрання «Союзу чотирьох». Перш ніж перейти до самої зустрічі, варто розповісти про ті значні зміни, що відбулися у самому анклаві.

Колишній торговий тракт тепер перетворився на столицю союзного анклаву і носив горду назву Мирнодрагорів. Оскільки тут перетиналися всі дороги всіх рас, а саме місто мало на меті нести місію миру та взаємодопомоги, то й назва виявилася цілком доречною.

Технологічний центр також змінив своє ймення на Вовкоград — на честь Сірого, адже той не покидав цих місць навіть тоді, коли Сірий Ворон переїхав до столиці, збудувавши там банк і монетний двір. Вовк натомість утік назад до свого старого дому і жив разом із Білим Вітром.

Портове місто також отримало нову назву: оскільки першу енергію воно отримувало від буйків, його й нарекли Буйкальськом.

Тепер це були три повноцінні міста зі своїми адміністративними центрами, банками та комунікаціями.

Окрім того, добігало кінця будівництво першої у цьому світі бетонної дороги, що з'єднувала Буйкальськ через Вовкоград до Мирнодрагорівом.

Дорога зводилася за проєктом самого оракула як чотирисмугова, де ширина кожної смуги становила три метри сорок сантиметрів; обабіч облаштовували дві пішохідні доріжки по півтора метра кожна, а також бетонні огорожі, аби жоден звір не міг вибігти на проїжджу частину. Щоправда, кожні десять верств під дорогою прокладали спеціальні підземні переходи для тварин.

Сірий Ворон від самого початку проєктував центральну магістральну перспективу не під кінні фургони, а під капотні вантажні автомобілі — на кшталт КРАЗа чи «Урала», або ж важкої техніки з його власних спогадів про земний світ.

Що стосується армії, то питання виробництва зброї було закрите цілком і повністю, проте виготовлення набоїв для гвинтівок, пістолетів і кулеметів, а також пороху для мін натикалося на серйозні труднощі.

Усе впиралося у виробництво нітроцелюлози: хоч майстри й навчилися використовувати коноплю замість бавовни, та й самої коноплі бракувало. Це питання мало остаточно вирішитися наступного року — після збору двох урожаїв конопель, і вже наступної весни планувалося провести перші повномасштабні та злагоджені бойові навчання.

Кабелів для зв'язківців більше тягнути не доводилося, бо на той час уже винайшли радіо та портативні радіостанції.

Дротовий зв'язок ніхто остаточно не списував, але у потенційних навчаннях його вже не розглядали як першонеобхідність, адже кабель є кабель — він працюватиме скрізь і за будь-яких умов.

Згодом від провідного радіо взагалі відмовилися, залишивши його лише як паралельну резервну систему на випадок виходу з ладу основної дистанційної мережі.

Тепер, маючи радіо, можна було налагодити й морську навігацію — достатньо лише збудувати вздовж узбережжя мережу веж-ретрансляторів, аби дослідити та закартографувати всі прибережні води континенту. Втім, це був поки що лише перспективний проєкт на майбутнє.

Серед інших новин варто згадати ельфів: одна з учениць Алісії цілком випадково винайшла вибухівку, подібну до тротилу. І слід зазначити цілком випадково.

Гноми одразу ж почали активно купувати цю новинку й прокладати за її допомогою тунелі в горах.

Король Ганул узагалі запропонував грандіозну програму — прокопати тунелі крізь пустельні землі, через гірські масиви аж до холодних вогняних гір на півдні.

Коли Сірий Ворон зауважив Ганулу, що з таким розмахом він може й не дожити до кінця проєкту, бо це справа на ціле тисячоліття, той відповів просто: зате гноми матимуть роботу на тисячу років уперед.

Тим часом Сімаріель нарешті налагодив виробництво паротурбінних генераторів. Уже звели три піролізні ТЕС, а також продемонстрували робочі прототипи двигуна Венкеля та двигуна внутрішнього згоряння на спирту. Сімаріель запевнив, що до наступного року зуміє налагодити їхнє масове виробництво, аби з часом повністю замінити кінні фургони на справжні вантажні автомобілі.

Сірий Ворон чимало часу проводив у гостях у Сімаріеля. Оселившись у Вовкограді Сімаріель на постійній основі й навіть не думаючи повертатися у гори — його туди й калачем тепер не заманити.

Вони детально опрацювали принципи та механізми нових вантажівок, причепів, а також уніфікували деякі стандарти для майбутньої потреби. Зокрема, заклали стандарти причепних контейнерів із внутрішньою шириною 2,55 метра, висотою 3 метри та довжиною 18 метрів, а також підрахували параметри рам і колісної бази.

Сірий Ворон наголосив, що в майбутньому потрібен єдиний стандарт, аби можна було легко перевантажувати контейнери з корабля на вантажівку і навпаки, узгодивши все це з габаритами доріг, шириною колій та швидкісними режимами.

Чимало перешкод виникало через брак аргону й азоту — вони ще не навчилися будувати вакуумні камери, тому про аргонове зварювання, необхідне для таких робіт, доводилося тільки мріяти.

Електрод і звичайну електродугову сварку вже винайшли, тож обходилися тим, що мали під рукою, хоча аргон значно здешевив би й пришвидшив процес. Вислухавши всі зауваження, стандарти та доповнення, Сімаріель зізнався, що виконана робота зекономила йому щонайменше половину часу на досліди, і пообіцяв уже наступної весни власноруч приїхати до столиці за кермом першої готової вантажівки з причепною рамою.