Частина двадцять друга: Зимування Бартісти в нових землях

— Франкліне! — покликав капітан, знаходячи того поглядом.

— Щось сталося, Бартісте?

— Та ні, нічого особливого. Я от що подумав: ми до зими все одно не встигнемо звести повноцінні верфі — встигнемо хіба що закінчити порт, аби навесні прийняти нові кораблі. Тому я хочу навантажити три судна матеріалами і відправити тебе назад в імперію, поки погода ще дозволяє пливти. Думаю, так буде ліпше: привезеш до Сугізельда матеріалів ще на кілька кораблів.

— Вважаю це чудовою ідеєю, а одразу навесні суди можна буде відправити й імператорський флот.

— Саме так! І порт добудуємо, і казарми для імператорської армії поставимо, і за верфі візьмемося. Тільки не забудь доповісти імператору, що я залучив до будівництва місцевих і що вони вимагають грошей, а не дзеркалець чи гребінців. Вони тут хоч і відсталі, але не настільки, щоб власного відображення в воді не впізнати. І зазнач: це зовсім не тупуголові пінки, а доволі розумні та злагоджені істоти.

— Обов'язково. Втім, що і як робити, вирішуватиме сам імператор.

Через два дні, коли судна для відправки в імперію завантажили провізією та матеріалами, Франклін зі своєю командою взяв курс на відкрите море.

А вже наступного дня після їхнього відплиття Бартіста наказав своїм гоблінам та ельфам усе демонтувати, аби до приходу імператорських військ від усього зведеного тут поселення не залишилося й сліду. Усе спорядження перевезли далі на південь, до затишної гавані, де Балкар уже розпочав будівництво портового міста для майбутньої Піратської держави.

Невдовзі в околицях знайшли хоч і не надто якісну, та все ж залізну руду — почали виплавляти метал, кувати інструменти та зброю. Рецепт пороху теж опинився в руках Балкара, і він налагодив його стабільне виробництво.

Частина гоблінів вирушила високо в гори до гномів, аби налаштувати виплавку бронзи та лити гармати за заданими параметрами, тим часом як на місці для них уже майстрували дерев'яні лафети.

У піратському братстві знайшлися й власні талановиті алхіміки — двоє з них зараз працювали під началом Балкара. Один удосконалював формулу пороху, аби той не втрачав властивостей і міг стріляти навіть у дощову погоду; другий розробляв конструкцію першої гвинтівочної кулі, а також налагоджував виробництво спеціального паперу, змоченого розчином для легкого займання.

Тобто алхіміки трудилися не над новою дульнозарядною зброєю, а впроваджували передовий, ще нікому в королівствах і імперіях невідомий гвинтівочний принцип із паперово-картонною гільзою та свинцевою кулею. Гармати ж залишилися дульнозарядними, проте особливої конструкції, де порох та ядра заряджалися єдиним зарядом і не потребували марудного пижування.

Поки армії на трьох континентах ледь ворушилися над створенням звичайної дульнозарядної зброї, Бартіста завчасно залучив до справи найкращих умів.

Ті двоє алхіміків свого часу навчалися за кошти піратського братства та самого Бартісти в Імперській академії Картузані.

Пропрощавшись із Франкліном, Бартіста вирушив до Балкара, аби пришвидшити будівництво кораблів та відправку першого судна до королівства Барігур. У прибережних водах Барігура мав відбутися таємний обмін із рибальських човнів, туди ж підтягувалися сили піратів, а через землі Барігура в Картузань спрямовувалася бронза для виплавки гармат і допомога у війні проти Сугізельда.

У тій ситуації, в якій опинився імператор Картузані Діагліс, час грав проти нього. Він володів землями, що не приносили прибутку, але вимагали величезних витрат на утримання військ, тож війна між Сугізельдом і Картузанем ставала неминучою. Нехай Сугізельд і сильніший на морі, проте на суходолі армії Картузані не було рівних на всіх трьох континентах. Тепер же, коли Сугізельд відкрив заморські землі, а Картузань почав слабшати, настав час для нового витка протистояння.

З огляду на те, що королівство Гонгор упало і перетворилося на маріонетку, Барігур переметнувся на бік Сугізельда, а Дортунське королівство зайняло вичікувальну нейтральну позицію, Картузань на сухопутному полі бою виглядав уже не так впевнено.

Бувши завбачливим піратом і серцем, і розумом, Бартіста вирішив підіграти ворогові свого ворога. Хоча, по правді кажучи, ніяких справжніх друзів на трьох континентах у піратського братства ніколи не було: хай вороги винищують одне одного, а пірати тим часом матимуть дорогоцінний час, аби зміцніти на нових землях і підготуватися до війни за повну незалежність.

Зрештою, хто такі пірати? Це нащадки колишніх баронів, збіднілих вельмож, багатих купців, а також розпачливих бідолах і втікачів-рабів, котрі втекли від жорстокого гніту своїх володарів та імперій. Знищити таку розгалужену систему, як піратське гоблінське братство, було просто неможливо — вони пустили коріння в кожній країні трьох континентів, а тепер закріпилися й тут, на нових землях. Було зрозуміло, що жодна імперія чи королівство не стерпить появи сили, здатної похитнути самі основи їхньої влади, тому велика війна вважалася неминучою.

А дізнавшись про те, крізь які жахіття колись пройшли три місцеві раси заради виживання, ставало очевидно: нападників чекає запекла і кривава бійня. Імперії та королівства мали величезну технічну та чисельну перевагу, але вони залишалися тут чужинцями — і це давало надію на те, що зухвалі плани Бартісти та Балкара все ж увінчаються успіхом.

Степові орки пригнали чимало коней, а гобліни навчили їх майструвати вози та сани: перші — для теплої пори року, другі — для сніжних зим. Гноми під пильним наглядом гоблінських майстрів кували бронзу та гармати, а на ельфів лягло найвідповідальніше завдання — будівництво нових кораблів і верфей. Усі три раси працювали не покладаючи рук, на межі своїх расових і навіть більше сил, бо кожен розумів: ворог сильний, безжалісний і має чисельну перевагу. Тут не було часу на плач чи скарги — діяло єдине правило: чим більше кораблів вони зведуть, тим більше підкріплень прибуде, і тим вищими стануть шанси на перемогу.