Частина двадцять перша: Нові персонажі і нові зміни в експерименті

Морфей знову покликав Аїда вийти з його царства спокою та мерців у світ живих людей. Морфей прагнув внести нові корективи у правила гри — чи, якщо завгодно, так назвати, цього грандіозного експерименту.

— Що ти придумав на цей раз, чи поради хочеш спитати? Нащо мене викликав, та ще й у світ Землі, і саме в цю не найкращу країну, та ще й у якийсь бар?

— Я тебе сюди не випадково привів, Аїде. Мені потрібна і порада, і, звісно, згода — аби це не порушило наше парі. Бо мені здається, що ми програємо це парі, дивлячись на те, що зараз відбувається у світі гоблінів.

— І що ж ти пропонуєш?

— Я пропоную влаштувати сюрприз для нашого оракула та Сірого Ворона — підкинути йому двох дівчат. Тим паче, тут якраз є дві слушні кандидатури. Вважаю, якщо вже каламутити воду, то до самого кінця.

Сам розумієш: він зараз ні за що не несе персональної відповідальності, а до того ж недарма взяв під контроль грошову систему свого анклаву — в цих питаннях він має компетенцію, не меншу за будь-кого з науковців цього світу.

— Так, тут я з тобою згоден, — замислено відповів Аїд. — Він же закінчив і коледж й університет за економічною спеціальністю, вивчив чимало наукових праць і практик. А головне — взяв за основу практику Косигінської реформи та праці Овсія Лібермана, Леоніда Канторовича, Миколи Федоренка й Василя Немчинова.

— То була геніальна ідея, яку ЦК КПРС із їхнім невмілим керівництвом просто знищили. Але тепер наш герой хоче впровадити її в цьому новому світі.

— От і я про те ж! Даймо йому поштовх, стимул і помічниць. Так, я розумію, вони не такі грамотні та освічені, як наш герой, і цих наук не відають, але він їх навчить — то не біда.

— Я бачу, ти покликав мене не просто так, маєш вагому причину, — кивнув Аїд, дивлячись на ту саму офіціантку, яка через пожежу отримала тяжкі опіки обличчя, рук та шиї і тепер працювала прибиральницею, бо потребувала дорогих операцій. Поруч була її подруга з такими ж каліцтвами.

— Саме так, у самісіньку ціль!

— Ну, можеш далі не пояснювати, я даю згоду. Дій сам, і сам будеш розповідати все нашому оракулу — і думай, під яким соусом йому це подати.

Морфей та Аїд вийшли з вечірнього кафе, зайшли до тихого парку і там без зайвих свідків зникли з цього світу. Аїд повернувся до свого царства, а Морфей вирішив не гаяти часу і з'явитися до Оракула без попередження.

— Ну що, Сірий Вороне, вибачай, що без попередження, але ти й так засидівся у своєму кабінеті.

Сірий Ворон сидів за робочим столом, ведучи складні підрахунки: розраховував бюджет, балансував боргові векселі, думав, як закривати старі борги чи відстрочувати нові і як узагальнити систему, де позики видаються під скромні два відсотки горілиць.

Цього вистачало для утримання всієї монетарної та банківської системи.

Він мріяв запровадити Косигінську реформу, бо вона ідеально відповідала його баченню світобудови — не робити зайвого, а робити лише необхідне.

Речі мали бути якісними, але не вічними, аби прогрес не завмер на певному етапі. Все мало працювати й удосконалюватися, хоча цього нюансу та реформа до кінця не враховувала.

— Доброї ночі, Сірий Вороне. Бачу по твоєму обличчю й усмішці, що ти засидівся допізна над паперами.

— Морфею, ви хоч і Бог, але по вашому виразу обличчя бачу: знову щось задумали?

— Задумав-то задумав, та от думаю, як тобі цю інформацію подати.

— Кажіть уже як є.

— Ну гаразд. Є дві кандидатури на утилізацію душ: одна збирається вчинити суїцид, а інша — влаштувати теракт, за що, навіть якщо виживе, сидітиме довічно.

— Морфею, а це не занадто — самогубство, теракт і одразу під утилізацію? Знаєш що? Ти б краще відправив до мене тих, хто довів їх до такого життя, а тоді вже поговоримо про них самих.

— А от до тих, хто їх довів, я вже не маю жодного стосунку — це навіть не компетенція Аїда.

— А чия ж? — здивовано запитав Сірий Ворон.

— Архітектора, того, хто створив усе буття. Ті, хто порушують першооснови буття і влаштовують масові руйнування, не просто позбавляються права на переродження — від них навіть енергетичного сліду не лишається.

Розумієш, душу не можна утилізувати остаточно: її розбирають на частини, а потім із безлічі таких частин збирають нові. А про таких, як написано в одній книзі: «Узяти й повісити камінь із жорна на шию та потопити в морській глибині». От вони підлягають повній ліквідації, але це вже поза нашими повноваженнями.

— Гаразд, розповідай: кого на цей раз ти вирішив залучити до експерименту?

— Двох американок. Дану та Ерін.

— А якими мовами ми розмовлятимемо? Вони теж отримають вічне життя? Давай уже викладай усе детально.

— Слухай уважно і не перебивай. Є дві подруги, які товаришують ще зі школи. Вони з бідних родин, не такі розумні, як ти: до коледжу не вступили, на дешеве навчання в Європу не поїхали, а пішли горбатитися на роботу.

У Дани нещодавно помер батько, лишилася сама мати, та ще й треба виплачувати кредит за дім. В Ерін ситуація інша: жила в подруги, допомагала їй, бо власна сім'я виставила її за двері — справжня родинна Санта-Барбара.