Частина двадцята: Час підбивати підсумки

Не минуло й вчора ще літо, як знову настала осінь. За щоденною турботою та працею зовсім не помічаєш, як швидко летить час.

В мене вже просто не вистачає ані сил, ані можливостей пильнувати все й за всім, а тому я вирішив взяти під власний контроль фінансову частину та банківську справу. У справах досліджень і нових відкриттів моя обізнаність та компетенція вже добігали кінця. Мій колишній учень Сімаріель у багатьох речах мене перевершив — а все тому, що він став практиком, тоді як я залишався лише теоретиком.

Ельфійка Алісіель проміняла звичні городи на наукові пошуки: вона очолила хімічну лабораторію і вже досягла чималих успіхів у виробництві кислот, нітрогліцерину, а також димного й бездимного порохів.

Вже наступної весни я мав намір поставити на потік виробництво стрілецької зброї — зокрема прототипів гвинтівок системи Мосіна, перших кулеметів Максима з водяним охолодженням, а також налагодити випуск револьверів системи Наган. До наступної ж осені планувалося повністю переозброїти та осучаснити нашу армію.

Були плани щодо розвитку портового міста, будівництва верфей і кораблів, але все гальмувалося банальною причиною: я геть не хотів зводити дерев'яні судна — прагнув будувати їх одразу із заліза, причому не на заклепках, а за допомогою зварювання. А що для цього потрібно?

Вірно, для цього необхідне аргонове зварювання, електрика та чимало супутніх речей.

Аргон, фреон, холодильні установки — все це потребує досліджень, практики, а головне — часу.

Я планував збудувати великий риболовецький флот із просторими холодильними камерами для зберігання м'яса та риби, а також азотні камери без доступу кисню лише в 1-3 відсотки, де могли б довго зберігатися овочі та фрукти.

Але поки що я впроваджував лише перший етап цього послідовного дійства — електрифікацію.

Окрім того, ми дослідили певну акваторію великої річки і вже планували зводити потужну ГЕС, хоча наразі нам бракувало спеціальної техніки, двигунів Ванкеля та дизелів, що працювали б на олії чи двигунів ДВЗ на спирті.

Тому ми розпочали масштабне будівництво піролізних ТЕС, які працювали на піролізному газі, тоді як вугілля йшло безпосередньо на потреби металургії.

Надійшла й одна добра новина: у південних холодних землях знайшли поклади вугілля. Щоправда, вельми далека відстань і неможливість налагодити стабільне постачання поки що ставили хрест на його ковкуванні та подальшому розвитку металургії.

Південні холодні краї взагалі виявилися доволі багатими на цінні мінерали та метали. Було виявлено молібден і вольфрам, але наші технології ще не дозволяли займатися їх переробкою та освоєнням.

Працювати з ними ми могли лише в стінах інституту металургії. Ці два тугоплавкі метали — надзвичайно цінний скарб; це наше світло, наші бронебійні снаряди та композитна броня. Проте звичайна піч і просте вугілля не дозволять виплавляти їх у промислових масштабах — тут потрібні спеціальні електродугові печі, як про них висловився Сімаріель.

Восени ми вирішили не проводити звичних загальних зборів в Тракті у таверні Варкана, а влаштували велику телефонну конференцію. Я тепер мешкав уже не в технологічному місті, а на торговляному тракті — хоча це вже давно був не просто тракт, а повноцінне місто, наша нова столиця.

Тут уже діяли консульства, працювало чимало торгових лавок та затишних таверен. Повсюди з'явилися повноцінні готелі, зведені житлові квартали з каналізацією, водопостачанням, електрикою, телефонами та навіть радіо.

Тракт став першим місцем, де впроваджувалися всі дивовижні новинки. Сюди майже на постійне проживання перебралася цариця Катарі, тут містилася резиденція короля Ганула, ба навіть орки почали змінювати звичні юрти на добротні будинки. Один із таких будинків мав і Золотий Лис — він, правда, здебільшого жив у степу, проте власною оселею в столиці теж обзавівся.

Я ж звів будівлю банку і оселився саме в ній. Звідси я міг керувати всіма філіями, відкритими по всьому анклаву, проводити операції з борговими векселями, вести накопичувальні рахунки та фінансувати соціальні й наукові проєкти.

Я запровадив двадцятивідсотковий податок: десять відсотків ішло на особисті накопичення громадян, а ще десять — на соціальну сферу та науку. З торгівлі та виробництва стягувався загальний податок у шість відсотків від продажу, і майже всі ці кошти також спрямовувалися на суспільні потреби.

Згодом підприємливі орки, ельфи та гноми самі усвідомили життєву необхідність науки і почали добровільно робити внески — кожен у міру своїх можливостей. Я запровадив накопичувальну пенсію, а також гарантоване забезпечення продуктами й товарами першої необхідності для тих, хто через певні обставини не міг працювати, але потребував допомоги.

Якщо хтось помирав раніше пенсійного віку, його заощадження переходили на користь соціальної сфери. На ці кошти зводилися лікарні, школи та дороги, а ім'я покійного — чи то орка, чи то гнома, чи ельфа — увіковічувалося не лише на цвинтарі, а й на меморіальній дошці його персонального внеску. Його родині натомість виділялася додаткова допомога харчами й товарами, надавалися знижки на купівлю будинку чи фургона, а також тимчасово скасовувалися ті самі шіст відсотків податку з продажу.

Багатство вільно дозволялося передавати не грошима, а капіталом. Гроші розбещують і не змушують думати, тоді як капітал завжди вимагає розуму і праці.