Частина шістнадцата: Від домовленостей до дій

На останньому весняному зборі в торговому тракті знову було досягнуто нових згод щодо подальшого розвитку анклаву та переглянуто обов'язки кожної з рас стосовно їхньої участі в цих перетвореннях.

Усі дійшли згоди, що передусім необхідно будувати шляхи та прокладати комунікації, а також відкривати для себе нові обрії — зокрема опановувати водну стихію шляхом будівництва нового портового міста та закладання верфі для зведення кораблів.

Адже зі зростанням кількості мешканців анклаву дари моря стануть у великій пригоді, особливо риба та сіль. Окрім того, з появою консервації виникла чудова нагода формувати стратегічні запаси на випадок усіляких непередбачуваних лих.

Проте легко про все лише говорити, а починати роботу належало не з мурування самого міста, а зі створення дослідницьких інститутів. Тому зведення морської гавані довелося відкласти ще на рік, взявшись спочатку за найнеобхідніше у міру сил.

Інститути, дороги та комунікації зв'язку й транспорту стали головним клопотом.

З винаходом цементу та арматури ми отримали змогу розпочати будівництво бетонних шляхів і монолітних будівель. Під моїм пильним керівництвом було сформовано робочі артілі будівельників та автодорожників, і масштабне будівництво нової інфраструктури закипіло.

На посаду завідувача нових робіт призначили Чорного Кабана, адже він добре знав справу і був доволі завзятим виконавцем покладених на нього обов'язків.

Оскільки у нас уже було налагоджено виробництво фургонів за конвеєрним зразком, так само організовано пішло і спорудження доріг та наукових об'єктів.

Зважаючи на всі наявні можливості, до кінця літа ми вийшли на темпи будівництва доріг у дві версти на день, що стало колосальним показником. За таких темпів нам би знадобилося років зо тридцять на зведення всіх потрібних шляхів у нашому анклаві, але й це непогано, бо початок уже закладено, а тридцять років — то лиш питання часу.

Наш анклав був доволі малочисельним, а територія — велетенською. У степах було легко, там польові дороги не так страждали від осінніх чи весняних дощів, а от у лісовій місцині шляхи розкисали катастрофічно: часом по півтора місяця рух завмирав, і пересуватися можна було хіба що верхи на конях, бо вози просто грузли в непрохідному багної та брудній каші.

Перші цеглини в науку вже заклали, і я сподівався за рік-два отримати результати щодо виготовлення компресорів, газових балонів та перших двигунів внутрішнього згоряння за принципом роторного двигуна Ванкеля. Двигуни Стірлінга, якими ми користувалися, мали занадто низький коефіцієнт корисної дії, проте на більше сучасних технологій просто не вистачало.

Щодо парових машин та турбін, то їх планувалося будувати виключно для виробництва електроенергії, а не для машин чи кораблів, бо вони виходили надто громіздкими й потребували чимало палива.

Для подальшого поступу добре було б розробити й дизельний двигун, здатний працювати на олії, адже нафти ми, на жаль, досі не знайшли і мусили виходити з того, що мали під рукою — скажімо, з лляної чи конопляної олії, що згодом могло стати основним джерелом енергії.

Але для створення досконаліших машин та механізмів ми потребували кращих і стандартизованих матеріалів. Тут у Сімаріеля була гора неробленої роботи: він уже приблизно знав, чого я прагну і як воно має виглядати та працювати, проте ще не мав належних матеріалів для втілення всіх цих задумів.

Також у його інституті відкрили хімічну кафедру, де сподівалися добувати різноманітні кислоти, а в подальшому навчитися виробляти вибухові речовини, очищати глину та шляхом електролізу виділяти алюміній — вельми цінний ресурс майбутнього, легкий, міцний і придатний у певних сплавах для найрізноманітніших потреб.

Хто справді подивував, так це ельфи — а саме Окарію та Рікраселль. Вони не стали чекати, доки їм хтось допоможе, а взялися до справи з власної ініціативи.

Окарії дуже припала до душі ідея з теплицями для вирощування ягід, фруктів та овочів узимку. Вона особисто прийшла до мене в гості, аби я докладно розповів, як усе це має виглядати і як його зреалізувати.

Я пояснив їй, що для цього знадобиться багато скла, зведення опалювальних печей та встановлення вентиляторів, а також організація штучного запилення, для чого стануть у пригоді джмелі, здатні трудитися і взимку; хоча довелося застерегти, що вони можуть вилітати крізь вентиляцію чи двері.

Ми з Окарією проговорили цілу ніч: вона старанно все нотувала, а чого не розуміла — перепитувала. У її очах палав вогник жаги створити власний маленький світ, де навіть узимку цвістиме життя.

Мої розповіді додавали їй снаги пізнавати нове й відкривати те, що раніше здавалося недосяжним. Я розумів, що, почувши мої плани на майбутнє, вона неодмінно спробує втілити їх у життя власноруч.

Усе так і сталося. Вона не стала чекати допомоги у будівництві аграрного інституту чи теплиць, а взяла ініціативу у свої руки.

Окарія сама домовилася з королем Ганулом, аби той виділив їй кількох гномів-пічників та склодувів, котрі вже навчилися ремеслу і взялися допомагати ельфійці.

До осені перші теплиці стояли готові, засаджені ранніми овочами — капустою, картоплею та часником. Також висадили малину й розпочали селекцію інших культур задля їх одомашнення та виведення нових сортів. Початок аграрної реформи було покладено.