Частина п’ятнадцята: Гоблінські баталії

Після успішно проведеної операції Імперією Сугізельд належало очікувати відповіді і від ворогів, проте відповідь та вийшла не одностайною, а розбіжною.

Королівство Барігур і Дортуське королівство вирішили більше не брати участі в цій контрдиверсійній війні. Але оскільки вони виявилися безпосередньо втягнутими в ті події, то офіційно зайняли нейтральну позицію, хоча неофіційно вели перемовини з імператором Авароном щодо подальших торговельних угод та спільного освоєння нових земель — звісно, під пильним наглядом імператора.

Та й самому імператорові це було на руку: мінус два супротивники плюс два потенційних союзники.

Гонгор і Картузань, ясна річ, стерпіти такого вчинку з боку Сугізельда й самого імператора Аварона не могли, а тому вирішили вдатися до контрзаходів.

Вони розшукали частину виконавців тих підпалів верфей та тих самих бандитів, котрі пограбували й знищили лісозаготівельне містечко, але толку з того було нуль, ба навіть мінус. Бо жодної корисної інформації від таких найманців здобути не вдавалося: вони й самі не відали, що чинили і на кого працювали.

Король Гонгора від люті наламав у власній розвідці стільки дров, що частина його таємної стражі змушена була рятуватися втечею, а декого він просто повісив; проте зрештою це зіграло на руку Діоксісу та імперії Сугізельд.

По суті, монарх Гонгора власноруч подарував ключі від чорного ходу до власного королівства. А Діоксісу що з того? Тепер він наперед знатиме про кожен крок у Гонгорі й зможе завчасно вживати запобіжних заходів.

Окрім того, Діоксіс надумав розширити таємну піратську мережу, щедро фінансуючи її з тіні, аби ті по всіх трьох континентах відкривали свої шинки, борделі та торгові лавки. Саме в таких закладах найзручніше і таємні ради збирати, і чорні справи обіруч вершити.

Імператор Аварон під цю справу навіть затвердив новий указ про формування таємного бюджету — на приховані доходи та видатки.

Аварон анітрохи не соромився заробляти на подібних речах: коли є така нагода, то чом би й ні? Та й чхати він хотів на те, що доводиться мати справу з колишніми піратами та розбійниками.

Головним же викликом для Сугізельда нині залишалася імперія Картузань. Хоча вона й не мала великого флоту, зате володіла потужною сухопутною армією, та й десятирічна війна по суті своїй ще не завершилася остаточно — її лише призупинили на певних поступках на користь Картузаню.

Якщо на морських просторах війна вважайте вже була майже виграною, то там, на далеких сухопутних кордонах, усе могло спалахнути з новою силою.

Імператор Картузаню Діагліс не був гобліном із гарячою головою на плечах, як гонгроський король Брунк. Він одразу збагнув, до чого йдеться і що саме могло статися. Звісно, війну розпочинати належало, але не відкриту, а таємну та диверсійну.

Проте здійснити такий самий блискучий рейдовий удар, який провела імперія Сугізельд, він уже не міг, бо ефект несподіванки було безповоротно втрачено. Тому ухвалили рішення вчинити великий набіг на прикордонні землі Сугізельда, завдати максимальних збитків, а все накоєне згодом списати на звичайних розбійників.

Тим часом настав час вирушати в експедицію до нових земель і Бартисті з його загонами. Імператор Діагліс подумав: одним підступним ворогом стало тимчасом менше, саме час діяти.

Для успішного проведення рейду належало все чітко розпланувати: розставити найманців по потрібних територіях, розвідати обстановку, виявити слабкі та незахищені місця й завдати нищівного удару у відповідь.

Про те, що Картузань кує контрзаходи і готує напад на володіння Сугізельда, Діоксіс дізнався доволі швидко. Завдяки щедрому фінансуванню та тому, що влада на багатьох місцях заплющувала очі на певні оборудки, його вуха й очі були скрізь.

Діоксіс вибудував хитромудрий план контрдиверсійних дій: стежити за ворогами, вирахувати ватажків, знайти сприятливі важелі впливу на них — скажімо, через рідню чи гроші — та переманити на свій бік. І от у вирішальний момент, коли мало статися лихо, не ставалося нічого... а якщо й ставалося, то зовсім не на землях Сугізельда.

Тим часом у Гонгорі обстановка склалася вельми дивна. Королю його власна розвідка — та сама, яку він вважав повністю підконтрольною — доповідала одне, а от імператору Аварону надходили цілком правдиві вісті. До відкритого саботажу справа ще не доходила, проте й виконувати накази монарха ніхто особливо не поспішав, а якщо й бралися до роботи, то робили це абияк, аби лиш не доводити до кінця.

У кожному місті й містечку вже орудували агенти Діоксіса. Вони й не ховалися особливо, ба навіть започаткували таємне постачання вибухового порошку до Сугізельда, бо їхня рецептура виявилася набагато вдалішою.

Сам того не відаючи, король Брунк перетворював Гонгор на маріонеткову державу в руках імператора Аварона.

Королева королівства Барігур Амартіна відправила цілу делегацію з офіційним візитом до імперії Сугізельд — до самого імператора Аварона, — аби укласти нові торговельні угоди, заснувати спільний морський альянс, налагодити сполучення з новими землями та звести там невеличке портове містечко винятково для купівлі-продажу.

Дортуське ж королівство взагалі оголосило про свій повний нейтралітет і висловило лише робке бажання в майбутньому розширити торговельні зв'язки із Сугізельдом.