Частина чотирнадцята: Зміна старих порядків

І знову промайнула ще одна зима в цьому новому світі. Багато було вже зроблено, але ще більше планувалося. Вже того, що минулося, назад не повернеш, бо до ліпшого виявляється швидко звикаєш.

З появою радіо та телефона життя в суспільстві кардинально перемінилося. Тепер, аби дізнатися, які зміни відбуваються в іншому кутку анклаву, належало лише взяти трубку та зателефонувати. Вже ніхто не хотів старого стилю життя, і всі розуміли: коли в них є такі дивовижні технології, то, мабуть, десь іще у світі подібне також може існувати. Це вже не була якась там магія, а справжня наука.

Правда, поки що існувала лише одна лінія зв'язку — від побережжя через технопарк аж до торгового тракту. Але й це викликало неабиякий фурор, коли звістка могла поширюватися швидше за вітер; та й коли в перспективі по всьому анклаву мали налагодити сполучення, виникла потреба в іншому.

Потреба постала в армії та патрулях. Степ і море вважалися місцями, де можна очікувати появи тих, кого зовсім не хотілося б стрічати.

Також слід було б збудувати й портове місто із верфами та флотом — для початку хоча б рибальським.

До того ж гостра потреба відчувалася в будівництві дослідницьких інститутів, шкіл та дитячих садочків, а також лікарень і акушерських пунктів.

Усе це неможливо було впровадити одразу, бо ні можливостей, ні ресурсів поки що на все не бракувало. Тому я вирішив перед початком нового обміну обговорити все з Орлиним Оком, Білим Вітром, Люстерелем та Сімаріелем.

Я зібрав їх цього разу в себе на веранді для ради, аби винести свої плани на загальне обговорення вже перед царицею Катарі, королем Ганулом та Золотим Лисом, коли знову відбудуться загальні збори в торговому тракті.

— Радий вас знову бачити, Орлине Око, Сімаріеле та Люстереле, а також дякую вам, Білий Вітре, що ви також долучилися до цієї розмови.

— У чому ж причина такого зібрання, Сірий Вороне? — промовив Орлине Око.

— Причина в тому, що в процесі нашого спільного розвитку виникають і спільні потреби, які доведеться неминуче вирішувати.

— Які саме? — перепитав Люстерель.

— Люстерелю, питань багато, тож прошу вас усіх вислухати мене та запропонувати свої варіанти, як усе це подати на загальних зборах і як нам із цим радитися. З огляду на те, що ми на даний момент маємо, це вже наш максимум у розвитку; а для подальшого поступу нам необхідно зводити садочки, школи, лікарні, а також акушерські та пункти первинної медичної допомоги.

Далі нам потрібно розбудовувати інфраструктуру інститутів і досліджень, аби ми змогли рухатися далі й не втратити через декілька поколінь те, чого досягли вже нині.

Також слід зауважити, що не одні ми можемо бути такими розумними. Духам було видніше, але мені здається, що вони нам багато чого не договарюють, і може виникнути загроза військової експансії та колонізації.

Так, я розумію, у цьому нашому анклаві ніколи не траплялося подібного, але зауважте: світ набагато ширший за ту частину, в якій ми всі мешкаємо. Навіть те, що за пустелею чи на іншому березі великої ріки, нам невідоме. А що може критися за вогняними горами чи за великим морем?

Я вас усіх не просто так тут зібрав — на кожного з вас покладено певну місію.

Стосовно вас, Білий Вітре: ваш авторитет і ваше слово в цьому світі мають доволі велику вагу, і саме вас я проситиму посприяти цим усім змінам та донести їхню необхідність до всіх на зборах.

Далі — щодо вас, Орлине Око. Я хочу сформувати армію, а командування нею передати вам. Я не можу встигати скрізь і керувати всім підряд, бо буду вимушений займатися іншими справами: банківською системою, впровадженням торгівлі та будівництвом дослідницьких центрів.

Що до тебе, Люстерелю, — ти будеш очима й вухами всього нашого анклаву: від ельфійських лісів і гномських гір до пустелі на півночі, та моря й великої ріки на заході.

Сімаріеле, ти моя права рука тут, і тобі потрібно буде передати свої повноваження комусь достойному, тоді я дам тобі більш вагоме і значуще завдання — будеш будувати дослідницький інститут. А саме: інститут металургії, будівництва та електротехніки. Зрозумій, мої знання колись також закінчаться, і потрібно буде рухатися далі та навчатися самим.

А тепер прошу вислухати вас усіх по черзі, хто які погляди має на майбутнє. Тож давайте з вас, Білий Вітре, і почнемо.

— Так, у твоїх словах є зерно істини, Сірий Вороне. Вже нам не повернутися до того, як ми жили доти, поки духи не прислали до нас тебе. Ті зміни, що ти несеш у наш світ, змінять нас назавжди. Я хочу висловити лише одне: у твоїх словах я вбачаю глибокий сенс і маю до тебе повну довіру. Дякувати тобі та твоїм відкриттям, ми б ніколи не досягли того, що ти нам дав і наскільки якісно змінив наше життя. Я підтримую всі твої починання і висловлю своє слово на твою користь.

— Дякую вам, великий шамане, за вашу віру в мене. А що скажете ви, Орлине Око, які у вас будуть ідеї чи, може, побажання?

— Чесно, я не до кінця розумію суті армії і для чого вона нам потрібна: ми ніколи ні з ким не воювали і не вбивали собі подібних, а зараз що — так усе змінилося?

— Змінилося все: змінилися взаємовідносини, порядки та стиль життя, а також постали нові виклики для нашої безпеки. Армія — це не тільки війна, а ще й допомога в евакуації чи в подоланні наслідків непередбачуваних катастроф. От, наприклад, ситуація, коли горить степ — що ви будете робити?